Сторінка
10

Українська революція 1917-1918 рр.

На практиці тимчасові суди розглядали також інші криміналь­ні, а в деяких місцях — і цивільні справи. Вони виконували і функції нагляду: стежили за обгрунтованістю та правильністю три­мання арештованих під вартою. Судочинство в цих судах було усним та гласним, їх вироки не підлягали оскарженню і виконува­лись негайно; вони могли бути скасовані лише міністром юстиції в порядку нагляду.

Суди, створені революційною творчістю народних мас, існува­ли й в Україні. Так, у Макіївці представники шахтарів обіймали посади суддів. У Луганську при Раді бойових дружин для боротьби з провокаторами та зрадниками був утворений революційний три­бунал. Судові функції іноді виконували безпосередньо Ради. Нап­риклад, Дружківська Рада робітничих депутатів систематично здій­снювала судові функції. Катеринославський губернський комісар у травні 1917 р. в донесенні міністру внутрішніх справ Тимчасового уряду повідомляв про утворення тимчасових судів у Бахмутському повіті. Такі суди діяли в Катеринославській, Херсонській та інших губерніях України.

У травні Тимчасовий уряд повідомив про розпуск судових установ, утворених населенням за власною ініціативою. Після лип­невої демонстрації уряд ліквідував усі тимчасові суди.

Отже, Тимчасовий уряд зберіг частину царських судів. Старі прокурорські чини в основному теж залишилися на своїх місцях.

Разом з тим слід підкреслити, що час після перемоги Лютневої революції був позначений рядом демократичних перетворень, роз­ширенням окремих прав і свобод громадян країни, хоча, як вже зазначалося, не все (і далеко не послідовно) було зроблено в цьому напрямі.

Липнева криза викликала глибокі зміни у політичному ладі Росії, що позначалося на політичній обстановці в Україні. 2 липня група міністрів-кадетів подала у відставку. За кадетами пішов у відставку глава Тимчасового уряду князь Е.Львов; міністром-головою був призначений О. Корейський.

Не будучи впевненим у міцності своєї влади. Тимчасовий уряд маневрував і намагався залучити трудящих на свій бік обіцянками нових реформ. 24 липня був сформований другий коаліційний уряд. Він виступив із зверненням до населення, в якому проголошував "священне єднання" між класами і погрожував боротися з против­никами існуючого ладу як зліва, так і справа.

У зв'язку з цими подіями був намічений новий курс більшо­вицької партії, спрямований на підготовку повалення влади буржу­азії та встановлення диктатури пролетаріату. РСДРП(б) визначила курс на збройне повстання. Більшовицькі організації України роз­горнули діяльність по виконанню рішень IV з'їзду партії, підготовці мас до збройного повстання. Ленін не виключав у боротьбі за владу можливості громадянської війни, надання прямої збройної допомо­ги більшовикам України.

Тимчасовий уряд ухвалив ряд постанов про наділення військо­вого міністра і міністра внутрішніх справ надзвичайними повнова­женнями у боротьбі з більшовицьким, а також національно-визво­льним рухом. Для мобілізації своїх сил Тимчасовий уряд скликав 12—15 серпня у Москві Державну нараду. ЦК РСДРП(б) розцінив цю нараду як змову проти народу. Були організовані страйки та мітинги протесту. В політичному страйку 12 серпня у Києві брали участь 22 тис. робітників. Мітинги і страйки відбулися також в інших містах і районах України.

Верхівка буржуазії та військові кола не були задоволені полі­тикою Тимчасового уряду, вважаючи її недостатньо рішучою. Ліде­ром цих сил став верховний головнокомандуючий генерал Корнілов.

25 серпня він зчинив заколот з метою встановлення в країні війсь­кової диктатури. Трудящі України та Росії виступили проти дикта­тури єдиним фронтом. Вони знешкоджували контрреволюційні еле­менти в місцевих гарнізонах, ізолювали окремі вогнища заколоту, запобігали спробам об'єднання контрреволюційних сил.

За таких умов розпочалася нова, найгостріша і тривала урядова криза. У пошуках виходу з неї в правлячих колах Росії вирішили тимчасово передати владу "раді п'ятисот" (директорії). З метою заспокоєння народу директорія 1 вересня, нарешті, проголосила Росію республікою, одночасно піддавши репресіям ліві революційні маси та їх організації.

Конференція фабрикантів та заводчиків Півдня Росії в телег­рамі воєнному міністру від 20 вересня, повідомляючи про арешт робітниками на ряді заводів Харкова адміністрації за відмову підви­щити зарплату, констатувала безсилля та бездіяльність влади. З Переяслава, де у вересні "команда одужуючих" заарештувала нача­льника міліції, повідомляли: " .всі посадові особи Тимчасового уряду погрожують, що складуть повноваження, віддавши хід подій озброєному натовпу". "Місцева влада безсильна" — повідомляли з Ровенського, Могильовського та Ямпільського повітів. Про безси­льність міліції в Ольгопольському повіті, втечу міліціонерів зі слу­жби доповідав 22 жовтня товариш прокурора Вінницького окруж­ного суду.

1.3. Законодавство Тимчасового уряду

В Україні після лютого 1917 p. діяло законодавство Тимчасо­вого уряду. Після утворення Центральної Ради, ще до проголошен­ня незалежності УНР, були зроблені перші кроки в напрямі україн­ської правотворчості.

Тимчасовий уряд значною мірою зберіг стару правову систему царизму. Його міністерство юстиції, на яке було покладено завдан­ня підготувати нове законодавство, висловилося щодо цього так:

"По взмозі зберегти існуючі закони та установи надалі до утворення нових Установчими зборами. З існуючих установ та законів скасу­вати лише ті, залишення яких при новому ладі безумовно немож­ливо". За цією настановою, були відмінені явно неприйнятні царські закони, які закріплювали права і привілеї вже поваленої монархічної влади.

Була здійснена амністія, проголошена свобода слова, розши­рені деякі права громадян. Але, коли трудящі вимагали розв'язання соціальних питань, видання законів про землю та мир, задоволення національних сподівань, їм пояснювалося: завдання Тимчасового уряду полягає в тому, щоб довести країну до Установчих зборів. Тимчасовий уряд зберіг в законодавстві становий розподіл суспіль­ства, станові привілеї та обмеження, хоча і визнавав необхідність їх відміни. Юридична нарада, яка розглянула це питання, заявила про неможливість здійснити в законодавчому порядку цей захід, поси­лаючись на те, що "становий лад переймає усе наше цивільне законодавство, станові (дворянські та інші) установи відають вели­чезним майном і раптова ліквідація станів неминуче призведе до хаосу та загибелі встановленого порядку".