Сторінка
14

Українська революція 1917-1918 рр.

— Х.Барановський (б. п.), генеральним секретарем міжнаціональ­них справ — С.Єфремов (ТУП), генеральним секретарем військових справ — С.Петлюра (укр. с.-д.), генеральним секретарем земельних справ — Б.Мартос (укр. с.-д.), генеральним секретарем судових справ — В.Садовський (укр. с.-д.), генеральним секретарем харчо­вих справ — М.Стасюк (укр. с.-р.), генеральним секретарем освіти — І.Стещенко (укр. с.-д.).

З багатьох питань Генеральним Секретаріатом приймалися різні акти. Серед них особливо виділяється Декларація від 27 черв­ня 1917 p., де значилося, що "Центральна Рада досягла в своїй національно-політичній діяльності серйозного, відповідального мо­менту. З виконавчого органу об'єднаних партійних і громадських груп, яким вона була в початку революції, вона стала найвищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом усього органі­зованого українського народу". Рада вступила "в ту зону, де стира­ються межі двох влад — моральної й публічно-правової". Проте, говорилося в Декларації, процес перетворення моральної влади в публічно-правову, повноважну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями й апаратами ще не закінчився. "У тому-то утворен­ня Генерального Секретаріату було необхідним щаблем розвитку . представницького органу. Тому-то інститут Генерального Секрета­ріату має охоплювати всі потреби українського народу". В Декла­рації визначалися в загальних рисах повноваження усіх секретарств, говорилося про головні напрями діяльності Центральної Ради та Генерального Секретаріату.

На початку липня пленум Центральної Ради ухвалив рішення, згідно із яким "УЦР, як орган української революційної демократії, складається, головним чином, з Рад робітничих, селянських і сол­датських депутатів; цей склад поповнюється представництвом від губерній, великих міст і колоній". До складу Центральної Ради входили: від Ради селянських депутатів — 212 осіб, Ради солдатсь­ких депутатів — 132, Ради робітничих депутатів — 100, Генерально­го Військового комітету — 27, учительської спілки, кооператорів і студентства — по 5 осіб, духівництва — 1, губерній — 52, великих міст — 23, колоній — 6 осіб. Було ухвалене й спеціальне рішення про обов'язкове представництво в Раді національних меншин.

Проте Тимчасовий уряд продовжував чинити перешкоди від­родженню української державності. Лідери Центральної Ради після переговорів з петроградськими міністрами, які прибули до Києва, змушені були в питанні про автономію України тимчасово піти на поступки. У виданому 3 липня 1917 p. II Універсалі, виходячи з угоди з Тимчасовим урядом. Центральна Рада відмовлялася від автономії України до скликання всеросійських Установчих збо­рів. Зі свого боку, Тимчасовий уряд погодився визнати своїм крайовим органом утворений Центральною Радою уряд — Генера­льний Секретаріат. Підзвітний був Генеральний Секретаріат і Ма­лій Раді — комітету, створеному Центральною Радою для операти­вного вирішення найважливіших питань. До Ті складу увійшли також представники неукраїнського населення.

29 липня Мала Рада затвердила "Статут Генерального Секре­таріату" — першу, за словами М.Грушевського, Конституцію Укра­їни. "Вищим органом управління на Україні, — говорилося в Статуті, — є Генеральний Секретаріат У.Ц.Р., який формується Ц.Р., відповідає перед нею й затверджується Тимчасовим урядом". До складу Генерального Секретаріату входило 14 генеральних сек­ретарів. Статут надавав Генеральному Секретаріату право заміщати всі урядові посади в Україні, коли вони не виборні, усі урядові органи віддавав під його "юрисдикцію". Крім того, відповідно до Статуту Генеральний Секретаріат мав передавати "на санкцію Ти­мчасового уряду ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Цен­тральна Рада". Так само він надсилав на затвердження Тимчасово­му уряду "фінансові обрахунки потреби України". Статут також визначав відносини між Генеральним Секретаріатом і комітетом Центральної Ради, порядок, законодавчі процедури та інші питан­ня.

Щоправда, в такому вигляді "перша Конституція України" проіснувала недовго. Після кривавих липневих подій в Петрограді ситуація змінилася, і, як зазначав М.Грушевський, спад революцій­ної хвилі і нахил вправо був очевидний. Статут перетворився на Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріату від 4 серпня. Ця Інструкція істотно обмежувала повноваження Генераль­ного Секретаріату як територіальне (його юрисдикція поширювала­ся на п'ять губерній: Київську, Подільську. Полтавську; Волинську та Чернігівську), так і функціонально (замість 14 генеральних сек­ретарів залишалося тільки 9). Інструкція була актом, виданим Тим­часовим урядом без погодження з українською стороною. Однак, незважаючи на це, Центральна Рада погодилась з Інструкцією, хоча в своїй резолюції від 22 серпня наголосила, що вона "цілком не відповідає потребам ні тільки українського народу, а й національ­них меншостей, які живуть на Україні". Інструкція була прямим запереченням принципів, на яких грунтувався Статут.