Сторінка
7

Фінансова діяльність держави. Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом. Правові основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту

Для об'єктивної оцінки фінансової політики держави на певний момент її діяльності і вироблення рекомендацій з ме­тою внесення у неї корективів насамперед необхідно мати чітку програму суспільного розвитку з врахуванням у ній інтересів всього суспільства, окремих прошарків та груп населення, ха­рактеристикою стратегічних і тактичних цілей, визначенням методів і термінів їх досягнення.

Ефективність фінансової політики держави тим вища, чим повніше враховує вона об'єктивні потреби суспільного розвит­ку, інтереси суспільства в цілому та його складових частин, конкретно-історичні умови місця дії та особливості поточного моменту. У величезній мірі успіх фінансової політики залежить віл якості розробки механізму погодження і реалізації інтересів прошарків суспільства та наявності у держави можливостей задовольнити їх. Головним напрямком фінансової політики дер­жави було у всі часи і залишається формування по можливості якнайбільшого обсягу фінансових ресурсів держави — єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень. Фінансових ре­сурсів багато не буває, їх ніколи не вистачає.

В періоди еволюційного розвитку суспільства, стабільності державного устрою фінансова політика держави переслідує єди­ну корінну мету — зберегти і зміцнити пануючу в даному суспільстві систему суспільних відносин. В період глибоких якісних змін у суспільстві — а саме такий переживає Україна нині — політичні сили, що зацікавлені у ліквідації старого сус­пільного ладу, здійснюють політику, спрямовану на зруйнуван­ня чинної системи І утвердження нової системи суспільних відносин. З допомогою фінансової політики в такі критичні моменти здійснюється радикальний перерозподіл фінансових ресурсів. Це історичне явище завжди супроводжується глибо­кою системною кризою суспільства, в тому числі й фінансовою кризою.

Масштаби і глибина фінансової кризи в Україні багаток­ратно посилились в порівнянні з тими, якими вони могли бути, насамперед в силу недостатнього врахування усіх складностей переходу до ринкових відносин, гіперболізацією ролі товарно-грошових відносин в саморегулюванні економіки перехідного періоду, практичною втратою управління відтворювальним про­цесом.

В даний час в Україні поряд з головним завданням фінан­сової політики держави — фінансовим забезпеченням здійсню­ваних перетворень в країні — не менш гостро постали завдан­ня запобігти соціальному вибуху в суспільстві, максимально полегшити труднощі переходу від однієї системи суспільних відносин до іншої. Напруга в суспільстві у вирішальній мірі зумовлена полярністю матеріального стану окремих груп насе­лення. Практика свідчить, що чим більша та частина суспіль­ства, яка втрачає від соціальних змін, тим більшою є непередбачуваність як ходу, так і наслідків соціально-економічних і політичних перетворень. Тому, враховуючи підсумки фінансо­вої діяльності держави у 1996 році, першочерговими завдання­ми її подальшої фінансової політики залишаються, як і в попе­редні роки, подолання спаду виробництва, підвищення зайня­тості та соціальної захищеності населення.

1. Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом

Виділення страхування в самостійний елемент ринкової інфраструктури в теоретичному плані зумовило необхідність реорганізації страхової справи на практиці, створення само­стійної страхової системи як елемента ринкової структури, не пов'язаної організаційно ні з якими іншими економічними інститутами.

Початок ньому процесу було покладено 16 жовтня 1991 р., коли Кабінет Міністрів України своєю постановою за № 272 ліквідував Держстрах України і утворив на його базі Українсь­ку державну страхову комерційну організацію, реорганізовану пізніше в акціонерне товариство відкритого типу — Національну акціонерну страхову компанію «Оранта» (НАСК «Оранта»). 14 червня 1994 р- розпорядженням уряду України на базі п'яти регіональних дирекцій НАСК «Оранта» — Кримської, Донець­кої, Дніпропетровської, Запорізької і Луганської — були утво­рені самостійні акціонерні товариства страховиків.

Особливо помітно прискорився процес демонополізації стра­хової справи в Україні після видання Кабінетом Міністрів Ук­раїни декрету «Про страхування» від 10 травня 1993 року. У від­повідності з цим декретом Міністерство фінансів України розробило та затвердило 29 червня 1993 р. інструкцію про умови ліцензування страхової діяльності на території України і конт­роль за їх дотриманням. Відповідно до встановлених правил ліцензії на здійснення страхової діяльності видаються юридич­ним особам, створеним у формі акціонерних, повних, командних товариств чи товариств з додатковою відповідальністю відповідно до Закону України «Про господарські товариства», з врахуванням особливостей, передбачених Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування». Зокрема, даний декрет встановив мінімальну величину статутного фонду страхових товариств в розмірі суми, еквівалентної п'яти тисячам доларів США за курсом НБУ.

У випадку порушення страховиком вимог нормативних актів України про страхову діяльність видана йому ліцензія за рішен­ням арбітражного суду може бути обмежена, призупинена чи зовсім анульована.

Постановою Кабінету Міністрів України № 743 від 17 ве­ресня 1993 р. було утворено Комітет у справах нагляду за стра­ховою діяльністю та його органи на місцях, а також затвердже­но Положення про цей комітет. Згідно з цим Положенням на Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю та його орга­ни на місцях покладені функції державного нагляду і контролю за ринком страхових послуг в Україні. Комітет здійснює єди­ний державний реєстр страховиків (перестрахувальників), ви­дає ліцензії на зайняття страховою діяльністю, здійснює конт­роль за платоспроможністю страховиків, встановлює правила формування, розміщення і обліку страхових резервів. На Ком­ітет покладена розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, узагальнення практики страхо­вої діяльності, організація підвищення кваліфікації кадрів стра­хових організацій.