Сторінка
1

Фінансова політика в Україні та її особливості

Фінансова політика охоплює центральну ланку системи економічнихвідносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до дію­чого (фінансового правового поля, етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом роз­витку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою і активною, іповинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси Та бути привабливою для суб’єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики - це досить складний процес.

Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою створити умови для підприємницької діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реаліза­ція стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає про­цес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташу­вання України.

Метою державно фiнансової полiтики є забезпечення iстотного пiдвищення рiвня життя громадян нашої країни. Його показники слiд орiєнтувати на рiвень добробуту населення, досягнутий у розвинених країнах. Розв΄язання такого завдання передбачає прийняття вiдповiдних программ на довгострокову перспективу, конкретизованих на кожний визначений перiод. При цьому слiд усвiдомлювати: таких результатiв можна досягнути лише за умов, що Україна за рiвнем економiчного розвитку досягне потенцiалу розвинутих держав.

Прийняття виваженої програми, спрямованої на досягнення значного пiдвищення добробуту українських громадян, слiд вiднести до важливих чинникiв розвитку нашої країни. Її виконання має забезпечити консолiдацiю суспiльства, iнтеграцiю iнтересiв громадян i владних структур, посилення їхньої спiвпрацi, активiзацiя розвитку творчої активностi населення. Важливо й те, що розв'язання окреслених завдань сприятиме пiдвищенню вiдповiдальностi уряду. Необхiдно активiзувати дiяльнiсть не тiльки з розробки, а й iз забезпечення фiнансування та виконання прийнятих програм.

Засобом досягнення поставленних цiлей є передусiм забезпечення поступального розвитку економiки. Гострi соцiальнi проблеми, що мають мiсце в нашiй країнi, повиннi розв'язуватися шляхом прискорення структурної перебудови економiки, нарощування виробничого потенцiалу, оновлення технiчної бази господарського комплексу, пiдвищення конкурентноспроможностi та ефективностi нацiонального бiзнесу, активiзацiї участi громадян у виробничих процессах та iн.

Державна фiнансова полiтика спрямовується на виконання цiлого комплексу завдань. У першу чергу, це забезпечення економiчного зростання, що вiдображається в динамiцi показникiв приросту ВВП. Втiм, досягнення високих темпiв ВВП уряд не розглядає як кiнцеву мету. Не менш важливим є раціональне використання досягнугих результатів. Збільшен­ня доходів. як наслідок забезпечення високого приросту ВВП, має спрямовува­тись на зміцнення фінансового потенціалу вітчизняного бізнесу, пiдвищення йо­го конкурентоспроможності та ефективності, забезпечення зростання оплати праці зайнятих. Причому такі результати повинні сприяти нарошуванню доходів державного та місцевих бюджетів, що дасть змогу забезпечити соціальні випла­ти з боку органів державного управління в розширених обсягах. Виходячи з вищезазначеного, досить незрозумілою є позиція окремих полі­тиків "ВВП у кишеню не покладеш", а також ніби забезпечення при­росту в реальному секторі економіки нічого не може дати простим людям. Абстрагуючись від показників розвитку економіки, за основу пропонується взяти дані, що відбивають реальний рівень життя громадян. До них відносять трива­лість життя, рівень народжуваності, співвідношення мінімальної заробітної пла­ти та споживчого кошика, вартість купівлі одного метра житла та ін.

Поліпшення перелічених показників - найважливіше завдання будь-якої урядової команди. Але досягнення такого поліпшення можливе лише за умови забезпечення поступального економiчного зростання протягом тривалого перiоду.

Опоненти урядової програми соціального та економічного розвитку України нерідко звертають увагу на активізацію бюджетної політики (зокрема, збільшен­ня видатків бюджету за рахунок розширення його фінансування) у 2007 році, стверджуючи, що їі наслідком може стати припинення скорочення державного боргу (що подається як досягнення попереднього уряду) і значне його зростання. За їхніми розрахунками не може призвести до того, що за збільшення державно­го боргу буде змушене розраховуватися не одне покоління.

Таку оцінку не можна вважати виваженою. Адже при цьому не враховуєть­ся, що головне завдання фінансової політики пролягає не в скороченні обсягів державного боргу, а в досягненні оптимального для нашої країни його рівня. До речі, не слід забувати, що державний борг є одним із дієвих факторів державної фінансової політики. Тому потенціал боргового фінансування потрібно спряму­вати на створення необхідних умов для забезпечення прискореного розвитку національної економіки, що є найважливішим фактором підвищення добробуту громадян. Для цього потрібно забезпечити проведення їі структурної перебудо­ви, посилення інноваційної складової, підвищення конкурентоспроможності українського бізнесу.

Цілком очевидно, що майбутнім поколінням не потрібні показники бюджет­ного дефіциту та державного боргу за минулі роки, якщо при цьому не буде іс­тотно підвищено рівень розвитку національної економіки. Їм потрібна країна з розвинутим господарським комплексом, рівень якого відповідає світовим стан­дартам. А намагання проводити політику штучного утримання низького рівня державного боргу за використання застарілої технічної бази виробництва,

неадекватної ринковим умовам інфраструктури, низької конкурентоспроможності на­ціонального бізнесу слід розглядати як курс на консервацію економічного від­ставання України від розвинутих держав.

Загальну суму державного прямого та гарантованого боргу України у 2005 ро­ці було значно зменшено (на 7,26 млрд грн), зокрема прямий борг - на 4,54 млрд грн. I гарантований – на 2,72млрд.грн. Це означає, що протягом цього року не використано потенцiалу можливих додаткових вкладень у основний капiтал. Замiсть того, щоб забезпечити ефективнiше використання ресурсiв, залучених за умов боргу , урядо було значно скорочено iнвестицiйних потенцiал держави. Ще бiльш вражаючим є показники державного боргу у вiдношеннi до ВВП. Рiзке його скорочення у 2005роцi за за умов значного сповільнення темпів економiчного зростання не можна вважи досягненням. Скоріше такі заходи слід віднести до проведення однобокої, невиваженої державної політики, орієнтованої на досяг­нення показових, поверхневих результатів (табл. і, рис.).