Сторінка
5

Фінансова діяльність держави. Організація страхування в Україні і відносини, що регулюються в ньому фінансовим правом. Правові основи та особливості фінансування видатків енергетики та транспорту

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування Інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансуван­ня капітальних вкладень виробничого і невиробничого призна­чення; фінансування структурної перебудови народного госпо­дарства; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Як бачимо, в практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в її централізовані фонди, насампе­ред в Державний бюджет, найпоширенішим є метод фінансу­вання — безповоротного, безвідплатного, цільового, планового відпуску грошових коштів з централізованого фонду. Якщо фінансові ресурси виділяються з Державного бюджету, то це бюджетне фінансування. При виділенні грошових коштів і відом­чих фондів, наприклад фондів міністерств, фінансування набу­ває характер відомчого. За наявності у складі фінансової систе­ми позабюджетних фондів, як це має місце в Україні, може мати місце фінансування з позабюджетних фондів. Тобто вид фінансування визначається тим. з якого державного фонду коштів виділяються гроші.

Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно з вищестоящого бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб'єктам

господарювання з метою доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією. Це дуже поширений метол фінан­сової діяльності держави. В теорії та на практиці розрізняють два види дотацій: 1) допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам па покриття збитків, зумовлених не­залежними від них причинами; 2) бюджетна дотація — без­відплатна, безповоротна допомога вищестоячого бюджету нижчестоячому, яка не носить цільового характеру та видається у випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм характером є методом бюджетного регулювання.

Бюджетні дотації особливо широко практикувались в тота­літарній державі, де практично всі грошові кошти держави були сконцентровані в ЇЇ центральному фонді коштів — Державному бюджеті. Але і в нинішніх умовах переходу до ринкової еконо­міки бюджетні дотації як один з провідних методів фінансової діяльності держави практикуються досить широко. Проте в порівнянні з бюджетними дотаціями, як переконує суспільна практика, значно прогресивнішими є такі методи бюджетного регулювання, як субвенція та субсидія.

Субвенція — це бюджетна дотація, що носить цільовий ха­рактер. Вона застосовується як метод бюджетного регулюван­ня для збалансування нижчестоячих бюджетів. Субвенція ви­дається нижчестоячому бюджету з чітко визначеним призна­ченням як часткове державна фінансова допомога на програми і заходи, спрямовані на підтримку гарантованого законодав­ством мінімуму соціальної забезпеченості населення регіонів, де такий мінімум не забезпечується власними бюджетними до­ходами з незалежних від них причин економічного розвитку. Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток соціально-куль­турної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та ін. В разі порушення умов їх використання субвенції підлягають поверненню до вищестоячого бюджету. Не використані протя­гом року субвенції повертаються до вищестоячого бюджету вод­ночас з поданням звіту за встановленою формою про витрачені суми. Право місцевих бюджетів та субвенції закріплено в За­коні України «Про бюджетну систему України».

В практиці фінансової діяльності держави зустрічається і такий метод як субсидія — грошова допомога, що надається дер­жавою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, інтим державам. Як метод бюджетного регулювання субсидія застосовуєть­ся з метою збалансування регіональних та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповорот­но і безвідплатно з вищестоячих ланок бюджетної системи нижчестоячим ланкам. Субсидії надаються для фінансування кон­кретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Право місцевих бюджетів на субсидії закріплено в Законі Ук­раїни «Про бюджетну систему України».

Поки що субсидії ще не знайшли в Україні такого ж широ­кого застосування, як це має місце у розвинутих країнах світу, наприклад у США, Англії, Франції, ФРН та ряді інших країн. В цих країнах розрізняють прямі та непрямі державні субсидії. Прямі субсидії скеровуються на фінансування капітальних вкла­день у галузі, розвиток яких необхідний для економіки в ціло­му, на фундаментальні дослідження, перепідготовку кадрів, ство­рення нових робочих місць у найбільш відсталих регіонах, на підтримку військово-промислового комплексу.

Непряме субсидування здійснюється в основному шляхом податкової та кредитної політики.

Найпоширенішим методом прямого субсидування в Україні нині є податковий кредит — відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності, за наявності згоди фінан­сового органу, який контролює виконання бюджету. Податковий кредит як форма правовідносин по суті був запроваджений ще Законом України «Про порядок дії на території Української РСР в 1991 році Закону СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій». Однак саме поняття «податковий кре­дит» в нормативних документах з'явилося дещо пізніше. Його було введено в практичний обіг Декретом Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1992 р. за № 12-92 «Про податок на при­буток підприємств і організацій», чинним по даний час.

Якісно відмінну групу методів фінансової діяльності дер­жави складають методи використання грошових ресурсів держав­них фондів. Серед них насамперед слід назвати метод встанов­лення цільового призначення державних фондів грошових коштів. Формуючи фінансову систему, держава одночасно визначає, які грошові фонди і для яких саме потреб їй необхідні. Ство­рюючи, наприклад, державний Пенсійний фонд України, дер­жава визначає цілі і завдання цього фонду, тобто встановлює

його призначення. Тим самим вона визначає водночас, яким саме чином будуть витрачатись кошти цього фонду.

Зокрема, Пенсійний фонд України, який на перших порах являв собою самостійну фінансово-банківську систему і не вхо­див до складу Державного бюджету України, декілька останніх років, навпаки, включається до складу Державного бюджету України. Він формується за рахунок коштів, які відраховують­ся підприємствами та організаціями на заходи соціального стра­хування за тарифами, диференційованими залежно від небез­печності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, а також коштів Державного бюд­жету України.