Сторінка
1

Гроші як основа фінансових ресурсів. Стійкість грошового обігу. Інфляція

Вище було розглянуто грошовий обіг на рівні суттєвих відносин завдяки розкриттю головних закономірностей конкретно-історич­ного розвитку. Тепер переходимо до аналізу сьогоденної практики грошового обігу на основі єдності змісту і форми, що відбиває діалек­тику руху від суті до явища, а потім до дійсності.

Система грошових відносин — органічний структурний елемент, невід'ємна частина загальної системи товарно-грошових відносин. Водночас грошова система як певна цілісність, як підсистема має також, притаманні лише їй властивості, характеризується специфічною су­купністю структурних елементів, що взаємодіють. Ідеться про вияв­лення реальних причинно-наслідкових зв'язків, які визначали б, з одного боку, специфіку розвитку загальної системи товарно-грошових відносин, а з іншого — об'єктивну основу і власні закономірності саморозвитку грошей як відносно самостійної економічної структури.

Враховуючи це, слід зауважити, що товарний обіг при золотому стандарті міг поглинути лише чітко визначену кількість золотих грошей, у повній відповідності до вже розглянутого закону. Паперо­вих же грошей ринок може поглинути будь-яку кількість. Теоре­тично випуск паперових грошей обмежується лише наявною кіль­кістю паперу та технічними засобами їх виготовлення. Проте недо­цільно випускати паперові гроші, коли вони не мають купівельної сили і не покривають навіть затрат на їх випуск.

Забезпечення стійкості грошового обігу, його впорядкування та стабілізація мають найважливіше значення для нормалізації товар­но-ринкових відносин у будь-якій країні. Адже грошам, що перебу­вають в обігу, належить особлива роль: саме через їх посередництво здійснюється суспільне оцінювання затрат і результатів праці різних товаровиробників, відбувається розподіл суспільного продукту між споживачами, опосередковується обмін товарів та здійснюються зв'яз­ки між виробниками і споживачами. Коли немає стійкості валюти, збалансованості між кількістю грошей і товарною масою, що перебу­вають в обігу, ринок лихоманить, рух товарів, матеріальних та трудо­вих ресурсів набуває непередбаченого, а часом і небезпечного харак­теру. Історії відомі випадки, коли подібні явища досягали справді катастрофічних масштабів.

Ось чому визначення такого складного і суперечливого явища, як інфляція, не може обмежуватись лише характеристикою пере­повнення каналів грошового обігу знеціненими паперовими гроши­ма внаслідок їх випуску в розмірах, що перевищують потреби гро­шового обігу і товарообігу. Адже відразу виникають питання, на які це визначення, по суті, не дає відповіді: по-перше, які причини зумов­люють надмірний випуск паперових грошей в обіг, і, по-друге, як визначити той рівень, до якого грошова емісія (випуск) цілком без­печна й не викликає тривоги, і після якого розпочинається вже не наповнення, а переповнення сфери товарно-грошового обігу та настає

інфляція?

У такому визначенні поза увагою залишаються глибинні причи­ни цього складного явища, на перший план висуваються лише ви­димі форми інфляції, через що її наслідки приймаються за причини. Очевидно, в основі явища інфляції лежить порушення більш фунда­ментальних економічних пропорцій.

Першопричину інфляції слід шукати в народногосподарських явищах і передусім у специфіці самого процесу розширеного відтво­рення. Це дисбаланс динаміки розширеного відтворення, спричинений перевищенням загальної суми грошових доходів, які одержало насе­лення за результатами виробничої, суспільнокорисної діяльності, різних видів соціальних виплат, над створеною у виробництві загаль­ною сумою вартості товарної маси споживчого призначення та послуг населенню за цей же період. Таке перевищення може бути більшим або меншим у різні періоди виробничої діяльності, і відповідно більшим чи меншим виявиться й інфляційний тиск на економіку.

Після Другої світової війни капіталістичний світ пережив дві великі інфляційні хвилі: першу, пов'язану з переходом від воєнної до регульованої економіки ринкового типу (1945—1952 pp.), та дру­гу — в 70-х та на початку 80-х років, після так званих нафтових шоків, результатами яких стали активна структурна перебудова всього суспільного відтворення і перехід від ресурсоенергомісткої до ре-сурсоенергозберігаючої, наукомісткої економіки (1974—1981 pp.).

З певним запізненням, що мало свої причини, інфляційна хвиля, подібна до другої, спостерігалася в перші роки незалежності Украї­ни. Вона була закономірним наслідком економічної політики ко­лишнього СРСР, що проводилася протягом останніх десятиріч і спря­мовувалася на різке зростання інвестицій, розширення капітало­вкладень та трудової активності в І підрозділі суспільного виробниц­тва, який багато років розвивався значно більшими темпами, ніж II підрозділ. Це стало джерелом зростання заробітної плати, при­бутку та інших форм доходів І підрозділу, які мали бути отоварені в II підрозділі. За такого розвитку процесу суспільного відтворення неминуче настає момент, коли загальна сума товарних вартостей у II підрозділі стає недостатньою для товарного покриття всіх доходів, загальна вартість яких у грошовій формі загалом значно перевищує вартість товарів споживчого призначення. Порушена збалансованість неминуче призводить до відриву загального платоспроможного по­питу від вартості товарної маси, створеної в II підрозділі суспільного виробництва, що у свою чергу спричинює зростання цін на предмети споживання. Це і є інфляція.

Згідно з офіційними даними рівень цін на споживчі товари в Україні зріс за 1992—1995 pp. у 31 тис. разів. Величина середньої заробітної плати в державному секторі економіки збільшилася за ці роки приблизно у 6 тис. разів. Тож зростання цін за 4 роки переви­щило зростання середньої заробітної плати (а також номінального грошового доходу) у 5 разів, або, інакше кажучи, реальні грошові доходи середньостатистичного громадянина України за цей період скоротилися у 5 разів.