Сторінка
3

Гроші як основа фінансових ресурсів. Стійкість грошового обігу. Інфляція

В умовах післявоєнної розрухи, коли емісія була чи не головною статтею державних надходжень, здійснити ефективну стабілізацію грошового обігу, забезпечити його стійкість було надзвичайно важ­ким завданням. Підготовка до проведення грошової реформи роз­почалася ще в 1920 p. Спочатку цю роботу очолював нарком фінансів М. Крестинський, а з 1924 p. продовжив М. Сокольников. Вони ус­пішно використали один із найпоширеніших методів стабілізації та упорядкування грошового обігу — деномінацію, що означає укруп­нення грошової одиниці шляхом обміну її на нову з одночасним перерахунком у співвідношенні обміну знаків усіх цін, тарифів, за­робітної плати, тобто зміни масштабу цін.

Під час першої деномінації грошові знаки зразка 1922 p. були замінені на знаки попередніх зразків у співвідношенні 1 : 10 000, під час другої — 1 рубль зразка 1923 p. прирівнювався до 100 рублів зразка 1922 p., внаслідок чого грошова маса скоротилась у мільйон разів. Грошовий обіг поступово став рахуватися в "золотих рублях". Такий рубль спочатку був умовною грошовою одиницею. Реальною твердою валютою він став тоді, коли в обіг були випущені банкноти Державного банку — червінці (банківські білети вартістю у 10 рублів із золотим вмістом 7,74234 г чистого золота, що дорівнювало кількості золота, яка була в дореволюційній золотій монеті вартістю 10 рублів). Червінці забезпечувалися на 25 % золотом, іншими доро­гоцінностями, а також стійкою іноземною валютою за золотим кур­сом, на 75 % — товарно-матеріальними цінностями, що перебували в господарському обороті й легко реалізовувалися.

Водночас з випуском в обіг Держбанком кредитних грошей — червінців, не припинялася емісія Наркомфіном радзнаків, у резуль­таті чого в країні певний час відбувався паралельний обіг двох неза­лежних одна від одної валют. Адже радзнаки буди паперовими гро­шима і хоча й виконували функцію засобу платежу, проте не мали твердого фіксованого державою матеріального забезпечення. На рад-знаках лише зазначалося, що вони забезпечуються всім надбанням республіки.

Тому головним завданням подальшого зміцнення й упорядку­вання грошового обігу були ліквідація паралельного обігу двох різних за своїм економічним змістом валют і остаточне введення в госпо­дарський обіг банківських білетів як єдиної твердої і стійкої валюти.

Звичайно, сама по собі неодноразово проведена деномінація не змогла б розв'язати весь цупкий вузол тогочасних народногоспо­дарських проблем. В основі його успішного розв'язання був підйом економіки завдяки успішному здійсненню нової економічної полі­тики. Саме в цей час починається швидке відродження сільського господарства: збір зернових культур уже в 1922 p. становив близько 50 % довоєнного рівня, а в 1923 p. — понад 70 %. Високими темпа­ми відроджувалася і промисловість: якщо в 1920 p. обсяг її про­дукції дорівнював лише 14 % від рівня 1913 p., то в 1923 p. — 39 %. Завдяки зростанню промислового і сільськогосподарського вироб­ництва збільшувався і товарообіг, зростала зовнішня торгівля. Так, активне сальдо платіжного балансу в 1923 p. становило майже 160 млн рублів золотом.

Усі ці позитивні зміни в економіці були вдало підкріплені захо­дами щодо суттєвого зменшення витрат бюджету. Серед них:

• десятикратне скорочення армії;

• істотне скорочення державного апарату, причому не за раху­нок надзвичайних акцій, а шляхом неухильного впровадження еко­номічних методів господарювання, коли стали зайвими численні відомства та главки, які активно плодилися в роки "воєнного комунізму" (серед 1 млн безробітних, які з'явилися внаслідок введення непу, 750 тис., або 3/4, були конторськими службовцями);

• перехід від бюджетного фінансування до кредитування на­родного господарства;

• державні позики, які були не лише новим джерелом доходів бюджету, а й важливим засобом переходу від різних натуральних форм економічних зв'язків з державою до єдиної грошової форми.

Завдяки проведенню всього комплексу зазначених заходів дефіцит державного бюджету в 1924 p. було майже повністю ліквідовано. У жовтні 1924 p. випуск в обіг радзнаків було заборонено законом:

вони обмінювалися за твердим курсом на червінці у співвідношенні 1 червінець на 10 рублів. Таким чином, емісія радзнаків практично перестала бути джерелом зменшення дефіциту бюджету, а загальна маса випущених Наркомфіном грошей скоротилася в 50 млрд разів.

Грошова реформа 1922—1924 pp. дає змогу зробити такий висно­вок: з одного боку, перехід до економічних методів господарювання має супроводжуватися зміцненням системи грошового обігу, з іншо­го — впровадження стійкої валюти і стабілізація грошового обігу можливі виключно за умов проведення політики, спрямованої на впровадження саме економічних методів управління економікою.

Науковий інтерес до проблем грошового обігу завжди законо­мірно зростав у періоди докорінних змін в упорядкуванні грошового обігу, з появою та масовим поширенням нових видів грошей та форм платіжно-розрахункових відносин. Так, поняття грошей було підда­но суттєвому перегляду в середині XIX ст., коли в результаті бурхли­вого розвитку кредитних відносин значно розширилася сфера банк­нотно-чекового обігу. Іншим приводом для виникнення дискусій про природу грошового обігу та складових елементів цього економіч­ного явища став вихід з обігу повноцінних металічних грошей у результаті відміни золотого стандарту в 30-х роках XX ст.

Сучасна полеміка навколо грошового обігу також має об'єктивну основу. Після Другої світової війни значно ускладнилася структура грошових систем, посилився зв'язок механізму кредитування з про­цесами емісії та обігу платіжних засобів. Кредит все більше витісняє готівку, розширились масштаби безготівкових розрахунків, особливо їх новітніх форм із застосуванням ЕОМ. Разом з тим відбулося зближення "суто грошового" обігу зі сферою нагромадження та обі­гу грошового капіталу. Завдяки наявності в розвинених країнах досконалої кредитно-заощаджувальної системи гроші можуть швидко перетворюватися із форми платіжного засобу в капітал та навпаки. Виникли численні різновиди банківських рахунків, де гроші прино­сять процент, тобто служать формою позикового капіталу і водночас можуть використовуватися для платежів та розрахунків за товари.

У теорії політичної економії соціалізму, яка сповідувалася в ко­лишньому СРСР протягом десятиліть, панувала школа антитоварників, які розглядали товарно-грошові відносини як пережитки, за­лишки, родимі плями капіталізму. В тих умовах науково обґрунто­вана теорія грошового обігу за соціалізму не могла бути створена за "відсутності" самого об'єкта дослідження. Проте й у ті часи деякі вчені-економісти займалися аналізом грошового обігу та інфляції.

Найпопулярнішою сучасною теорією грошового обігу є теорія відо­мого американського економіста, лауреата Нобелівської премії 1976 p. Мілтона Фрідмена. Його погляди можна розцінювати як відкритий виклик іншій, донедавна також досить популярній, теорії англій­ського економіста Джона Кейнса.