Сторінка
1

Методи визначення ефективності діяльності банківської системи України

В умовах перехідної економіки України та зміни пріоритетів у дослідженнях вітчизня­них науковців проблема визначення ефективності банківської системи постає у новому світлі та потребує всебічного аналізу.

На нашу думку, для визначення ефективності банківської системи недостатнім буде застосування одного або групи коефіцієнтів. Доцільним є використовувати метод, що зосереджує увагу не тільки на дослідженні системи, а й навколишнього середовища. Таким методом є системний підхід, який є науковою основою та методологічним інстру­ментом оцінки результатів діяльності складних систем.

Логіка, термінологія та методологічна концепція системного підходу представлена досить повно. Перші згадки про системний підхід як метод наукового пізнання знаходимо в тектології О.О. Богданова (1912 р.) ще початку двадцятого століття. Загальну теорію систем, широко підтриману в наукових колах і поширену на всі найважливіші сфери сучасної науки, у 50-х роках ХХ ст. сформулював Л. фон Берталанфі [1, с.12], якого і вважають засновником системного підходу [2, с. 7; 3, с. 254].

Науковці визначають систему як ціле, що неможливо розділити на незалежні частини. Звідси випливають дві найважливіші властивості системи: кожна частина системи має якості, які втрачаються, якщо елементи відділити від системи, і кожна система має такі властивості – і суттєві, – які відсутні у її частин [4, с. 39]. Ефективність функціонування сис­тем за системного підходу визначається взаємодією між елементами системи, а не ре­зуль­татами роботи окремих її частин. Зв’язок складових системи призводить до виник­нення інтегральності системи, що відсутня у окремої частини системи.

Банківська система є самостійним формуванням, визначеним на законодавчому рівні, з чіткою структурою, елементами та взаємозв’язками між ними. Самостійність банківської системи як економічного формування виражається у трьох напрямах:

– відносно окремих банків як її складових елементів;

– відносно інших подібних великих систем, що функціонують в економіці [5, с. 455];

– відносно держави як надсистеми.

У системних дослідженнях важливе місце належить категорії функції, під якою заз­вичай розуміють здатність об’єкта до виконання дій, спрямованих на досягнення мети. Відтак при системному підході функція трактується як місія, призначення, сенс, тобто те, заради чого існує система, а отже, функція відіграє роль системоутворювального чин­ника, що зумовлює появу функціональної системи як сукупності елементів, об’єднаних однією метою, що й виділяє її з навколишнього середовища. Для банківської системи такою системною функцією є фінансове посередництво.

Парадигмою системного підходу є те, що ефективність визначається рівнем реалізації системою притаманних їй економічних функцій. Отже, спробуємо спочатку з’ясувати, які функції виконує банківська система. Питання неоднозначно висвітлене в працях різних дослідників.

Російський вчений О.І. Лаврушин вважає, що банківській системі притаманні такі функції: акумулювання грошових коштів; регулювання грошового обороту; посеред­ницька (посередництво в платежах) [6, c. 294–298]. Розглядаючи цей підхід, необхідно зауважити, що в ньому не приділяється достатньо уваги банківському кредиту. А.Н. Азріліян­ ­значно розширює перелік функцій, які виконує банківська система. Еко­номічний словник наводить наступні функції банківської системи: прийом депозитів і надан­ня кредитів, ведення рахунків, здійснення безготівкових платежів, виплату грошей за вкладами, купівлю та продаж цінних паперів, валюти, надання послуг [7, c. 62]. Зок­рема, П. Роуз розширює попереднє визначення та виділяє 9 функцій банку: ощадна, інвестиційного планування, платежів і розрахунків, кредитна, управління грошовими потоками, андеррайтерна, брокерська, страхування, трастова [8, c. 5]. Не можна повністю погодитися із наведеними твердженнями, оскільки в них поставлені в один ряд функції та операції банківської системи.

На думку О.В. Дзюблюка, до функцій банківської системи слід віднести такі: посе­редництво в кредиті, посередництво в платежах, випуск кредитних грошей [9, c. 55–60]. У даному підході науковець уникає розгляду функції акумулювання грошових коштів.

На думку деяких авторів, головною функцією комерційного банку є посередництво в кредиті, яке він здійснює шляхом перерозподілу грошових коштів, тимчасово ви­вільнених у процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб [10, c. 27–31].

У найбільш агрегатному вигляді, з погляду забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій:

– платіжно-розрахункова;

– ощадно-капіталоутворююча;

– кредитно-інвестиційна.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при пла­тежах і розрахунках. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безго­тівкових платежів за дорученням клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими платіжними картками, дорожніми чеками тощо. Ощадно-капіталоутво­рююча функція полягає в залученні тимчасово вивільнених ресурсів суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень, і перетворення їх у реально діючий капітал. Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позичковий капітал. Кредитно-інвестиційна функція базу­ється на тому, що існують тимчасово вивільнені кошти, з одного боку, та потреба в позич­ковому капітал – з іншого. Також вільні кошти майже ніколи не співпадають із потребами у капіталі по сумах та термінах повернення. Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу [11, c.14–16].

Проведемо аналіз ефективності діяльності банківської системи України, використову­ючи метод системного аналізу. Проведення розрахунково-касового обслуговування підприємств банками має позитивну тенденцію як у національній, так і в іноземній валюті. За роки існування банківської системи України обсяг коштів на рахунках до запитання підприємств та організацій зростав досить швидко. Якщо в 1992 році сума коштів на рахун­ках до запитання в національній валюті становила 15 млн грн., то на кінець 2001 року вона збільшилась у 533 рази і становила близько 8000 млн грн. [12]. Щодо рахунків у іноземній валюті, то їх почали відкривати тільки з 1995 року, але протягом шести ро­ків розмір коштів на рахунках зростав (973 млн грн. у 1995 році та 4856 млн грн. у 2001 році). Позитивна тенденція росту обсягу коштів на рахунках до запитання свідчить про збільшення кількості розрахунково-касових операцій, що проводяться банками України, та покращання якості обслуговування клієнтів свідчить про підвищення ефективності функціонування банківської системи.