Сторінка
1

Проблеми та перспективи входження України в міжнародну фінансову систему

Об'єктивна необхідність інтеграції України в систему міжнародних фінансів

Як відомо, трансформаційні процеси в Україні за роки її неза­лежності супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'яз­ку з цим різко загострилося питання ресурсного забезпечення еко­номічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Одна з найгостріших проблем, яку необхідно розв'язати Україні сьогодні — знаходження коштів для свого подальшого успішного розвитку. Значне скорочення обсягів виробництва, висока інфляція, низька якість продукції, безробіття, необхідність структурної пере­будови виробництва — всі ці проблеми потребують великих грошо­вих ресурсів. З одного боку, дефіцит державного бюджету як на­слідок економічної кризи призвів до відсутності державних коштів, з іншого — зубожіння основної маси населення не дає змоги в до­статній мірі залучити кошти громадян.

Отже, розбалансованість фінансової системи держави, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енерго­носії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно зумовили потребу в залученні зовнішніх коштів для відновлення гос­подарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Однак з перших кроків залучення міжнародного капіталу з'ясува­лося, що, з одного боку, без його залучення неможливо в реальні стро­ки подолати кризовий стан в економіці, з іншого — таке залучення ускладнюється економічною і політичною ситуацією. Тому всі ці про­блеми тісно пов'язані між собою, що значно ускладнює їх розв'язання.

Надходження капіталу з-за кордону може відбуватися у двох основних формах: у вигляді кредитів або у вигляді інвестицій у виробництво, його окремі галузі чи підприємства. Інвестиції є більш привабливою й ефективною формою залучення іноземного капіталу, оскільки дають можливість Україні вирішувати стратегічні завдання її економічного розвитку на основі запровадження нових передо­вих досягнень науково-технічного прогресу та передового досвіду в управлінні. Надходження іноземного капіталу в матеріальне вироб­ництво більш вигідне, ніж отримання та використання кредитів для закупівлі необхідних товарів, що витрачаються, як правило, не за цільовим призначенням і тільки збільшують державний борг.

Іноземні інвестиції важливі також для досягнення середньо-строкових цілей — виходу із соціально-економічної кризи, підйому виробництва, поліпшення життєвого рівня населення.

Однак при цьому слід мати на увазі, що економічні інтереси інозем­них інвесторів і української сторони не завжди збігаються. Так, Україна зацікавлена у відновленні свого виробничого потенціалу, структурній перебудові виробництва та споживчого ринку, насиченні його недоро­гими високоякісними товарами, проведенні антиімпортної політики, у залученні в наше виробництво передової культури управління. Іно­земні інвестори перш за все зацікавлені в отриманні надприбутку за рахунок природних ресурсів України, кваліфікованої та дешевої робо­чої сили, досягнень вітчизняної науки і техніки, відсутності конкуренції на внутрішньому ринку. Тому перед Україною стоїть досить складне завдання: створити сприятливі умови для залучення іноземного капі­талу та використати його безпосередньо для своїх конкретних цілей.

Отже, пріоритетним напрямом інтеграції України в систему між­народних фінансів сьогодні виступає залучення в національну еконо­міку іноземних інвестицій. З організаційно-функціонального погляду розрізняють дві найпоширеніші форми іноземних інвестицій — порт­фельну та пряму.

Портфельні інвестиції здійснюються у вигляді придбання цінних паперів підприємств, компаній та інших економічних об'єктів для отримання інвестором додаткового прибутку (але не забезпечують йому право контролю за цими економічними об'єктами). Так, інозе­мець може придбати акції безпосередньо в української корпорації, що намагається за рахунок продажу нових акцій розширити обсяг капіталовкладень. У цьому випадку іноземний інвестор отримує акції, а підприємство — кошти для розширення інвестицій. Таким чином, коли іноземець купує невеликий відсоток акцій українського підпри­ємства, недостатній для встановлення контролю за його діяльністю, йдеться про іноземну портфельну інвестицію.

Прямі інвестиції здійснюються з метою придбання у повну власність контрольного пакета акцій зарубіжного економічного об'єк­та або шляхом створення нових підприємств і компаній, або шля­хом поглинання вже існуючих. Так, іноземний інвестор може при­дбати в Україні контрольний пакет, а у крайніх випадках — й усі 100 % акцій корпорацій, якщо, наприклад, у рамках приватизаційно­го процесу уряд вирішує продати усе підприємство в іноземну власність. Коли іноземний інвестор отримує контроль над українським підприємством (або коли українське підприємство отримує контроль над іноземним), йдеться про пряму іноземну інвестицію.

Ці два види інвестицій спонукаються аналогічними, але не одна­ковими мотивами. В обох випадках інвестор бажає отримати прибу­ток за рахунок володіння акціями прибуткової компанії. Однак, здійснюючи портфельну інвестицію, інвестор (як правило, велика компанія) зацікавлений в отримуванні доходу за рахунок майбутніх дивідендів; роблячи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор прагне взяти до своїх рук керівництво підприємством.

Прямі іноземні інвестиції — це дещо більше, ніж просто фінан­сування капіталовкладень в економіку, хоча самі по собі вони є кон­че необхідними для України. Прямі іноземні інвестиції є також спо­собом підвищення продуктивності й технологічного рівня україн­ських підприємств. Розташовуючи капітал в Україні, іноземна ком­панія приносить із собою нові технології, нові засоби організації ви­робництва і прямий вихід на світовий ринок завдяки можливості користуватися відпрацьованою світовою мережею продавців, клієнтів і центрів обслуговування через свої дочірні компанії.

Світовий досвід доводить, що залучення іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій має низку суттєвих переваг для країни, що їх приймає, порівняно з іншими формами економічного співро­бітництва. Прямі інвестиції: