Сторінка
13

Становлення виконавської школи гри на оркестрових інструментах

Було виявлено, що під час виконавського видиху в положенні стоячи у кларнетистів високої кваліфікації спостерігалась характерна особливість: утримання горизонтального положення кривої підложечки. В той же час криві грудинних стінок і живота йшли в паралельному спадному русі, що свідчило про скорочення об’єму цих ділянок дихального апарату виконавця. На думку К.Мюльберга, утримання підгруддя і нижніх ребер створюють сприятливі умови для видиху завдяки тому, що на цьому рівні прикріплена діафрагма, і для тонкого філірування звуку вона повинна бути добре фіксованою в своєму кріпленні. Досліджувалась напруга губного апарату і реакція тростини за допомогою електроміографії і тензометрії.

Лабораторні вимірювання показали, що м’язи губного апарату кларнетиста під час гри на інструменті перебувають в стані постійного змінювання своєї напруги. Кругова м’яза рота чуйно реагує на всі зміни ріску повітря в порожнині рота. Зростання тиску повітря призводять до збільшення сили звука і більшого напруження м’язів губного апарату.

Отримані тензограми свідчили про те, що розміри отвору тростини кларнета змінювались в залежності від регістру видобуваємих звуків. В малій октаві тростина зближувалась з мундштуком, в другій октаві і вище тростина віддалялась від мундштука. В середньому регістрі помітних відхилень тростини не було зареєстровано. Ступінь відхилення тростини залежить також і від сили звуку. Зі зростанням сили звуку відхилення збільшується.

Таким є цей далеко не повний огляд наукових досліджень, щ0 проводились в останні десятиріччя українськими музикантами-духовиками за допомогою технічних засобів.

Більшість згаданих досліджень містять висновки, що мають безперечну практичну цінність. Сьогодні на порядок денний постає питання впровадження технічних засобів безпосередньо в учбовий процес спеціальних духових класів. Не зважаючи на те, що і в цьому напрямку вже створено чимало, в цілому ми все ще далеко не повністю використовуємо можливості, які здатні нам дати сучасні наука та техніка.

В епоху НТР кожен вищий та середній учбовий заклад повинен мати свою акустико-фізіологічну лабораторію. Для початку вона може бути обладнана лише самою необхідною апаратурою: магнітофоном, частотометрами, вимірювателями рівню звукового тиску, автоматичними аналізаторами спектру, осцилографами, міографом, пневмографом, комп’ютерами. При наявності відповідної методики вже ця апаратура здатна суттєво допомогти педагогу при вирішенні таких важливих завдань. Як постановка амбушюра і дихання, в повсякденній роботі над звуком, інтонацією, динамікою, атакою звука, штрихами, вібрато та іншими елементами виконавської техніки музиканта-духовика. В майбутньому подібні лабораторії повинні розширюватись головним чином за рахунок приладів спеціальної конструкції, зокрема, тренажерів. Треба відзначити, що в нашій країні вже сконструйовано прилад подібного типу.

В Харківському державному інституті мистецтв на кафедрі духових інструментів професором. Г.Абаджаном винайдено і впроваджено в учбовий процес спеціальний прилад, призначений підвищувати ефективність навчання учнів спеціальних музичних класів. Прилад здатен перетворювати характеристики музичних звуків в зображення, які виникають на екрані індикатора у вигляді кривих. Учень під час вправ не тільки чує, але й бачить недоліки свого виконання на екрані індикатора. Знаючи, яку форму повинні мати ці зображення при високоякісному проявленні того чи іншого елемента виконавської техніки, він отримує можливість тренувати навичку до того часу, поки не зможе приблизити її до візуального еталону. Таким чином, цей прилад здатен використовуватися як об’єктивне обладнання самоконтролю в процесі навчання і самонавчання.

Візуальний індикатор має можливість контролювати якість виконання практично всіх елементів виконавської техніки. Спостереження свідчать про те, що використання індикатора суттєво прискорює процес оволодіння Ілконавськими навичками. Це пояснюється тим, що завдяки індикатору, до традиційних слухового та м’язового аналізаторів, додається і такий високоінформаційний орган, як зір. Індикатор не ставить на меті відмінювати чи принижувати значення слухового самоконтролю. Його завдання полягає в тому, щоб здійснювати зорову допомогу слуху. Більш того, як свідчить досвід використання індикатора, зоровий самоконтроль, завдяки взаємозв’язку між органами почуттів, позитивно впливає на м’язовий і слуховий аналізатори та підвищує активність їх роботи1.

Більшість сучасних педагогів-духовиків, і в нашій країні, і за кордоном, все ще недооцінює роль технічних засобів в учбовому процесі спеціального класу. Однак вже сьогодні багато з них переконуються у тому, що подальший прогрес викладання гри на духових інструментах навряд чи можливий без використання досягнень сучасних науки і техніки.

Історично-педагогічні аспекти діяльності кафедри духових та ударних інструментів НМАУ ім. П.І.Чайковського

Українська духова школа сформувалася в результаті плідної творчої діяльності багатьох поколінь музикантів і педагогів. На розвиток професійного духового виконавства в Україні вагомий вплив мали представники німецької і чеської, а також російської музично-педагогічних шкіл.

До педагогічного складу Київської консерваторії в перші роки після її організації увійшли солісти Київської опери та викладачі Київського музичного училища. Всі вони були яскравими музикантами, проте методика викладання мала суттєві недоліки. В педагогічній роботі викладача домінував принцип "роби, як я". На молодших курсах багато уваги надавалося вивченню інструктивного матеріалу, а художні твори опановували ся починаючи з третього курсу. В програмах студентів було багато творів, які не відзначалися високими художніми цінностями, а мали салонний характер. Наприклад, програми флейтистів не передбачали виконання сонат Й.С.Баха, концертів В.А.Моцарта та інших зразків музичної класики.

Становлення Київської духової музично-виконавської школи відбувалася в складний історичний період. Перший випуск студентів духової спеціальності відбувся лише в 1827 році. На той час в їх числі було вже троє визначних музикантів: А.Проценко, Г.Орвід та С.Госачинський.

З 1923 по 1934 роки у Київській консерваторії відбувалися організаційно структурні зміни. У 1925 році було прийнято рішення про введення трирічного терміну навчання в класах дерев’яних духових інструментів. В 1932 році термін навчання на мідних духових інструментах було розширено до трьох з половиною років, і тільки в 1936 році було запроваджено п’ятирічний курс навчання з усіх духових інструментів.

В 1934 році на базі класів духових і естрадних інструментів було створено однойменну кафедру. В 1935 році було засновано спеціальну музичну школу-десятирічку для обдарованих дітей. Ці два навчальні заклади становили єдиний комплекс. Професори А.Проценко та В.Яблонський були фундаторами відділення духових інструментів при цій школі. В 1935 році в консерваторії почали працювати аспірантура й асистентура-стажування, в яких отримали найвищу кваліфікацію багато обдарованих музикантів, серед яких духовики-інструменталісти.