Сторінка
6
У сучасній теорії навчання існують різні підходи до визначення дидактичного статусу ігор. Одна група науковців відносить гру до методів навчання (О.О. Вербицький, О.І. Коваленко, Я.А. Коменський та ін.).
М.Г. Стельмахович, розкриваючи сутність гри, відносить її до методів навчання і виховання. Автор вважає, що серед методів формування суспільної поведінки дітей у народній педагогіці особлива роль належить дитячій грі. Вчений диференціює чотири групи методів у народній педагогіці: наочні, словесні, практичні, ігрові. У той же час, він відносить гру до методів, які стимулюють навчання. Дослідник зазначає, що дидактичні ігри розвивають допитливість, кмітливість, сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм. А відтак, визначаючи значну роль гри у народній педагогіці, він відносить її до методів навчання і до методів виховання. З такою позицією погоджуються й інші дослідники, які вважають гру методом навчання, передачею досвіду старших поколінь молодшим.
Інша група вчених категоризує гру як прийом навчання (П.І. Абалкіна, А.В. Зоріна). Ми поділяємо погляди обох груп учених, оскільки у тому разі, коли дидактична гра застосовується як допоміжний елемент методу навчання (у процесі бесіди, практичної роботи, пояснення тощо), її можна вважати прийомом навчання. З іншого боку, якщо у процесі ігрової діяльності передбачено використання інших методичних засобів (наочності, розповіді, пояснення тощо), то дидактичну гру можна віднести до категорії методів навчання.
На думку А.К. Бондаренко, М.Л. Вайсбурд, А.А. Венгер, К.А. Родкіна та інших дослідників гра – форма навчання. З такою позицією можна погодитись, адже в дидактичному розуміння форма навчання – це спеціально організована діяльність вчителя й учнів, яка відбувається за встановленим порядком у певному режимі. До цієї категорії відносять уроки, семінари, екскурсії, заняття тощо. Кожна із цих форм може бути успішно реалізована у вигляді дидактичної гри. В.Г. Семенов, трактуючи дидактичну гру як форму навчання, вказує, що у процесі її організації створюються умови для засвоєння учнями змісту освіти під керівництвом учителя за певними правилами, порядком і регламентом.
З точки зору О. Я. Савченко та інших учених, дидактична гра це засіб навчання, оскільки, на думку О.О. Деркач, С.Ф. Щербак, гра спрямована на засвоєння й використання конкретних знань, умінь, навичок і є механізмом навчання, основний педагогічний зміст та призначення якого – навчати діяти. Дидактична гра є засобом цілеспрямованого керівництва викладачем розумовою діяльністю учнів, а також засобом формування таких пізнавальних структур, які забезпечують можливість самостійно регулювати свою розумову діяльність. Окрім того, Л.В. Артемова, Л.І. Божович, Т.І. Олійник та інші вважають дидактичну гру видом навчальної діяльності.
Дидактична гра є і методом, і формою навчання, і самостійною ігровою діяльністю, і засобом виховання дитини.
Ми поділяємо точку зору тих учених, які розглядають гру як засіб навчання і вважаємо за необхідне уточнити саме такий підхід у зв’язку з об’єктом нашого дослідження. Насамперед, необхідно відзначити, що дидактична гра є засобом, який активізує пізнавальну діяльність, унаслідок чого учні мають можливість використати свої знання, уміння й навички у практичній діяльності. Сутність дидактичної гри як засобу засвоєння знань виявляється в її здатності успішно реалізовувати мету навчання, досягати реальних результатів, оволодівати досвідом творчої діяльності, моральних та інших якостей особистості. Ця здатність полягає в ігровому моделюванні конкретних видів діяльності (навчально-пізнавальної, науково-дослідницької, професійної тощо), що спрямовані на відтворення і засвоєння соціального досвіду, внаслідок чого відбувається формування творчої, активної, соціальної та компетентної особистості.
В науці відома також значна кількість визначень дидактичної гри. Не існує єдності й щодо термінів "педагогічна гра", "навчальна гра", "дидактична гра", "пізнавальна гра". У певному значенні ці назви деколи можна розглядати синонімічними. В широкому розумінні всі ігри є навчальними, оскільки з їх допомогою можна навчити особистість виконати певні дії. Будь-яка гра є пізнавальною, бо, граючись, людина пізнає оточуючий її світ, якості, властивості предметів, явищ тощо. Здебільшого, гру, яка використовується в педагогічному процесі, називають загальним поняттям "педагогічна гра" або "навчально-педагогічна гра" . Використовуючи її, ми спрямовуємо зусилля не тільки на засвоєння змісту навчальної дисципліни, але й на формування понять про певні норми поведінки. Навчальна гра передбачає розв’язання навчальних завдань, всі інші її функції, не пов’язані безпосередньо з навчанням, залишаються поза увагою гравців. У зв’язку з тим, що процес навчання носить двосторонній характер, гра має певне значення як для процесу научіння (дидактична гра), так і для процесу учіння (пізнавальна гра). А це означає, що дидактична гра – це навчальна гра, яка застосовується у процесі навчання, реалізує певні функції, має навчальну мету і завдання. Таким чином, дидактична гра, що використовується на уроці з певною метою, може бути як навчально-педагогічною, так і навчальною та пізнавальною, тобто виконувати функції перелічених видів ігор.
Дидактична гра, відповідно до тлумачення українського педагогічного словника, – це різновид активної діяльності дітей, у процесі якої вони оволодівають суспільними функціями, стосунками, мовою, як засобом спілкування між людьми. Це дитяче моделювання соціальних відносин. За умови правильного та вмілого керівництва з боку дорослих гра сприяє формуванню:
емоційної, моральної й інтелектуальної сфер дитини;
розвиває її уяву;
сприяє фізичному вдосконаленню;
виховує волю до дії та здатність до гальмування – якості, необхідні людині у трудовій і суспільній діяльності.
Відомий дослідник ігрової діяльності Й. Гейзінга визначає гру, як однин із важливих видів діяльності людей і тварин, як засіб фізичного та розумового виховання.
Дитяча гра за визначенням психологічних словників – це вид діяльності, що розвивається і полягає в наслідуванні дітьми дій дорослих і стосунків між ними в особливій умовній формі.
Далі розглянемо погляди вчених на значення дидактичної гри для навчально-виховного процесу в початковій школі. Переважною більшістю дослідників зазначається, що використання дидактичних ігор у навчальному процесі великою мірою сприяє появі в учнів інтересу до пізнання, оскільки дидактичні завдання, що ставить учитель перед учнями, сприймаються як гра (А.В. Артемова, В.А. Крутій, С.В. Роман, В.Г. Яковлєв та ін.). Увага, пам’ять, мислення спрямовані на гру, а не на її навчальний компонент. Дидактичні ігри є ефективним засобом для реалізації виховних цілей навчання. Організація їх на уроках допомагає розвивати у школярів самостійність, відповідальність, активність, а також дозволяє випробовувати власні можливості, аналізувати помилки та активізувати приховані здібності. Гра, на відміну від традиційних засобів навчання, не лише передає певну суму знань, а насамперед розвиває здібності аналізувати, синтезувати, застосовувати одержану інформацію. Крім того, дидактичні ігри мають колективний характер і викликають потребу у спілкуванні (Н.В. Кудикіна).