Сторінка
17

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

Музично-фаховий компонент обумовлює розвиток спеціальних здібностей керівника хору з метою успішного здійснення диригентсько-хорової діяльності, реалізацію методичних підходів у процесі підготовки студентів до роботи з хором, застосування засобів розв’язання навчальних проблем з хорового диригування.

Когнітивно-знаннєвий компонент забезпечує студентів знаннями основ диригування, методикою роботи з хором, знаннями педагогічно-творчої взаємодії з хоровим колективом відповідно до цілей та завдань навчання.

Творчо-діяльнісний компонент характеризується наявністю творчих умінь опрацьовувати навчально-методичний матеріал, удосконаленням професійних вмінь для вирішення завдань інтелектуально-творчого розвитку студентів,пошуком конструктивних дій.

Педагогічно-професійний компонент визначається проявленням елементів педагогічного спілкування на різних етапах диригентсько-хорової діяльності. Зміст педагогічно-професійного компонента відображає психологічні, педагогічні та артистичні вміння в системі суб’єкт-суб’єктних відносин.

На основі міжлінійної трансляції знань, умінь та навичок комплексної структури диригентсько-хорової підготовки нами визначена графічна проекція основних напрямів диригенстько-хорової підготовки майбутнього керівника хору (див. рис.1.1.)

Рис 1.1.Основні напрямків диригентсько-хорової підготовки керівника хору

Подана у площині схема графічної проекції основних напрямів диригентсько-хорової підготовки відображає технічний, педагогічний та творчий напрями діяльності керівника хору, що дозволить крізь призму самореалізації розкрити власні установки та цілі.

Теоретичне узагальнення та осмислення проблем диригентсько-хорової підготовки дало змогу визначити психолого-педагогічні умови, що мають забезпечити повноцінну підготовку студентів, суттєво вплинути на змістове наповнення її структурних компонентів, забезпечити комплексну єдність нових підходів до навчання для забезпечення високого рівня активізації основних напрямів диригентсько-хорової діяльності керівника хору – технічного, педагогічного, творчого.

Психолого-педагогічні умови підготовки студентів

Висвітлюючи педагогічні умови, в яких формуватимуться і перевірятиметься на практиці підготовка студентів до майбутньої діяльності, а саме: розвиток загальномузичних та спеціальних здібностей керівника хору; застосування індивідуалізації навчання щодо вироблення власного стилю диригентсько-хорової діяльності; зорієнтованість студентів на самостійну пошукову діяльність, що сприяє реалізації професійних знань, умінь та навичок; забезпечення інтегративної єдності компонентів диригентсько-хорової підготовки майбутнього керівника хору; спрямованість навчального процесу на репертуарне забезпечення учнів з урахуванням вікових особливостей, ми звернулися до проблеми підготовки студентів у якості керівника хору в контексті забезпечення комплексності підготовки навчального процесу.

Обгрунтовуючи першу психолого–педагогічну умову підготовки майбутнього керівника хору – розвиток загальномузичних та спеціальних здібностей керівника хору – ми відштовхувалися від поняття “музичності” як інтегративного чинника, що пов’язує в єдине ціле всі компоненти підготовки, створює основу для спеціальних музичних здібностей керівника хору. Розвиток спеціальних музичних здібностей передбачає досліджененя природи походження, закономірностей розвитку, принципів класифікації та структури феномена музичності.

Зарубіжні психологи по-різномурозглядають термін “музичність” розглядається як уроджені здібності людини, що можна розвивати тільки в найбільш обдарованих осіб (К.Сішор); як здатність аналізувати звуки, що дає можливість естетично насолоджуватися музикою (Г.Ревеш), як сукупність окремих, непов'язаних між собою “талантів”, що об'єднуються в п'ять груп: музична пам'ять та музична уява, музичний інтелект, музична чуттєвість на основі сенсорних музичних здібностей, як здатність сприймати і розуміти музичні образи (С.Рубінштейн), якщо вони не завжди однаково розвинені (Б.Асаф’єв).

Серед перших наукових робіт, де висвітлюється проблема музичності і подаються думки щодо її структури, на особливу увагу заслуговують дослідження К.Сішора, Ф.Геккера, Т.Цигена. Так, учені структуру музичності класифікують за компонентами музичної обдарованості, що відповідають психічним функціям людини: сенсорне (відчуття), рецептивне (пам'ять), синтетичне (сприймання), моторне (моторика), ідеативне (мислення). У структурі Г.Кьоніга музичні здібності класифікуються за основними видами музичної діяльності. На нашу думку, структура музичності, що її трактує І.Кріс: інтелектуальність, емоційність і творча музичність, найбільш повно відображає всі грані діяльності керівника хору.

Щодо класифікації музичних здібностей, то суттєвим є дослідження Е.Віллємса, який відштовхується і бере за основу засоби музичної виразності (мелодію, ритм, гармонію), називаючи їх “елементами життя, що пробуджують фізичні, емоційні та інтелектуальні реакції людини” на основі розумово-творчої діяльності (асоціації, уява, фантазія), що є суттєвим для нашого дослідження.

Поряд із спеціальними музичними здібностями до структури музичності Х. Уінг уводить загальні здатності до сприймання та адекватної оцінки музики через інтелектуальний компонент. Його тенденція до “інтелектуалізації музичності” пояснюється, наймовірніше, як інтерес до виявлення зв'язку поміж музичними та розумовими здібностями. Погоджуючись із думками Х.Уінга про наявність інтелектуального компонента у структурі музичності, Р.Шутер-Дайсон і К.Габріель указують на емоційний компонент як здібності до сприймання розуміння, можливість збуджувати через чарівну силу музики, захоплювати та зачаровувати, Р.Дрейк ще додає й музичну пам’ять як здатність “відновлювати” музику за слуховим образом, пов'язуючи її із “слуховою уявою “.

Вагомий внесок у вирішення проблеми структури музичності зробили вітчизняні вчені. Б.Теплов під музикальністю розуміє сукупність здібностей, необхідних для успішної музичної діяльності. Основна ознака музикальності – це переживання змісту твору. За його думкою, музичне переживання за своєю суттю є емоційним переживанням, оскільки зміст музики не можна осягнути позаемоційним шляхом. Психолог у структурі музичності відомий психолог виділив три основні музичні здібності: ладове почуття, слухове уявлення та музично-ритмічне відчуття. Перший компонент – ладове почуття – Б.М.Теплов розглядає як здатність емоційно розрізняти ладові функції звуків мелодії, здатність відчувати емоційну виразність звуковисотного руху, проявляти себе у сприйманні музики. Ладове почуття є емоційним (перцептивним) компонентом музичного слуху. Другий компонент музичності – слухове уявлення – Б.Теплов розгядає як здатність вільно оперувати слуховими уявленнями, що відображають звуковисотний рух і проявляється у запам’ятовуванні та відтворенні по слуху мелодій, насамперед у співі, а далі – у внутрішньому слухові (“внутрішня музична мова”). Третій компонент музичності – музично-ритмічне відчуття – є датність активно (рухомо) переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного ритму і його точно відтворювати. Цей компонент є основою для всіх проявів музичності та емоційного відгуку на музику, що пов”язані із сприйманням і відтворенням часової ходи „музичного руху”.