Сторінка
10

Психолого-педагогічні умови підготовки керівника хору в системі вищої музично-педагогічної освіти

– сформованість диригентсько-хорової техніки (К.Ольхов);

– знання теоретичних основ диригентської навчальної методології (К.Птиця, П.Чесноков);

– інтонуючий музичний образ (С.Казачков);

– врівноважена та узгоджена взаємодія внутрішнього почуття та рухів (П.Чесноков);

– поетапне створення музичного образу (А. Анісімов);

– систематична музично-виконавська діяльність (Л.Безбородова);

– спрямованість на творче самовираження (В.Живов).

Отже, набуття професійної майстерності керівника хору, спираючись на основні напрями диригентсько-хорової підготовки на різних етапах навчання доцільно з’ясувати існуючий стан диригентсько-хорової підготовки в системі музично-педагогічної освіти.

Аналіз навчального плану в системі музично-педагогічної освіти дозволяє визначити ряд предметів психолого-педагогічного, спеціального та соціально-гуманітарного циклів, широкий спектр музично-теоретичних дисциплін (сольфеджіо, гармонія, поліфонія, аналіз музичних форм, історія музики) та оцінити грунтовну теоретичну підготовку студентів до роботи з хором. Проте перелічуючи широке коло спеціальних предметів дослідники не висвітлюють окремо їх взаємозв’язок між собою, а лише відзначають, що майбутня діяльність тісно пов’язана з комплексом профільних предметів диригентського циклу, до яких відносяться хорове диригування, постановка голосу, хоровий клас. Спостереження зсвідчили недооцінювання вагомості хорового диригування з-поміж дисциплін, що вивчаються на музично-педагогічному факультеті. В умовах індивідуалізації навчання у класі з диригування студенти оволодівають інтонаційно-слуховим осягненням твору, співом хорових партій, грою партитури, теоретичним аналізом та письмовою анотацією, диригуванням хорових творів, розвивають спеціальні диригентсько-хорові здібності. У подальшому це дозволить оволодіти методами роботи над вокально-хоровим твором та його інтерпретацією, засобами спілкування з хором, накопичити хоровий репертуар. В процесі хорового диригування відбувається формування не тільки грамотного музиканта-хормейстера, але й педагога, який володіє різними прийомами вокально-хорової роботи з дітьми.

На жаль, більшість студентів стаціонарної форми навчання взагалі не замислюється над синтетичним наповненням диригентсько-хорової підготовки, 23% першокурсників виділяють загальноосвітні дисципліни поряд зі спеціальними, не розуміючи їх специфічної ролі у навчально-виховному процесі). Скорочення годин з хорового диригування на 2 та 3 курсах, практикуму керівництва хором та хорового аранжування ускладнює підготовку студентів у системі музично-педагогічного навчання, а процесуальний компонент підготовки студентів на сьогодні не відповідає сучасним вимогам підготовки студентів до роботи з хором.

Опитування студентів після проходження педагогічної практики дозволило визначити такі недоліки у підготовці, як:

– недооцінювання значущості предметів диригентського циклу;

– недостатній рівень теоретичної підготовки студентів з диригування;

– незначний досвід науково-практичної діяльності студентів з хором;

– низький рівень міжпредметних зв’язків.

Отже, суперечність між сучасними вимогами до професійної діяльності керівника хору та існуючою системою підготовки майбутнього кернівика хору зумовлює реальні зміни в її структурі, складовими елементами якої виступає: зміст (інформаційне забезпечення), засоби (педагогічні технології, методи, форми), мета, результат підготовки, а також суб’єкт-суб’єктні взаємовідносини студента та викладача. Аналіз опитування студентів щодо значеня предметів психолого-педагогічного, музично-теоретичного та диригентського циклу зсвідчив, що головною метою системи підготовки є майбутній професіонал (керівник хору), а системоутворюючим елементом диригентсько-хорової підготовки можна вважати студентів як майбутніх спеціалістів відповідної галузі музичного виконавства. Відповідальність студентів за своє професійне становлення зумовлює по новому переглянути мету, ціль та зміст підготовки студента до роботи з хором.

Так, наявність загальної мети і результату, як важливих системоутворювальних чинників навчального процесу (П.Анохін) обумовлює підготовку студента до диригентсько-хорової діяльності як цілеспрямованої системи, що, з одного боку, виконує замовлення суспільства на компетентних спеціалістів, а з іншого – відповідає на потреби та запити у їх особистісному та професійному становленні як керівника хору. У свою чергу, зміст, та мета загальної та спеціальної диригентсько-хорової підготовки вимагає постійного духовного збагачення, катарсичного оновлення, гармонійного виховання громадян безпосередньо через хоровий спів. Вищий рівень підготовки в системі цілей, як вважає Т.Смирнова, конкретизується у конструктивних цілях залежно від особливостей змісту освіти напевному тому етапі та відбиваються в навчальних програмах, педагогічних і методичних посібниках з урахуванням специфіки конкретного предмета. У свою чергу, конструктивні цілі реалізуються через оперативні, які визначаються в конкретних умовах виконання програми навчально-виховної роботи. Реалізація такої багатогранної мети стає можливою під час виконання цілого комплексу освітніх завдань, до яких відносяться:

– інтенсивні, що полягають у розвитку особистісних якостей, у розвинених креативних здібностей з метою вирішення нестандартних нових завдань, уведенні до системи ціннісно-змістових критеріїв оцінок і принципів відбору задля широкого і повного їх використання;

– продуктивні, що спрямовують підготовку майбутнього керівника хору на різні види диригентсько-хорової діяльності, формування вміння визначати мету, ставити цілі, організувати її досягнення й інювання результатів власних дій, засвоєння норм і технологій виконання певної професійної ролі.

Зазначені положення свідчать про те, що диригентсько-хорова підготовка є похідним явищем відносно природного прототипу – професійної діяльності, своєрідною моделлю, де навчальна діяльність (за С.Рубінштейном) завжди є вторинною по відношенню до основної практичної діяльності.

Звідси, метою диригентсько-хорової підготовки в системі вищої музично-педагогогічної освіти можна вважати забезпечення високого рівня загальнонаукового, професійно-педагогічного та спеціального розвитку студентів, які мають оволодіти спеціалізацією керівника хору.

Аргументація наступних положень дає право константувати, що на сьогоднешній день актуальною є реорганізація змісту моделі диригентсько-хорової підготовки майбутнього керівника хору, зокрема таких аспектів, які б забезпечували його становлення на основі професійних знань, умінь, навичок, що сприяло б комплексності всіх аспектів становлення студентів, здатних до продуктивного спілкування й управління хоровим колективом. Розкриття змісту кожного аспекту підготовки в системі вищої музично-педагогічної освіти, аналіз у музично-психологічної та професіографічної літератури дозволили дійти висновку про те, що підготовка студента в системі вищої музично-педагогічної освіти має відповідати потребам його професійного становлення як керівника хору. Пошук шляхів удосконалення диригентсько-хорової підготовки обґрунтував на необхідність розгляду її в контексті загально-культурного та професійного розвитку, що підтверджується науковими дослідженнями різних напрямів, розробленими провідними ВНЗ України.