Сторінка
1
Заняття образотворчим мистецтвом — важливий засіб розвитку особистості школяра. Вони сприяють розширенню кола інтересів, вихованню естетичних потреб дітей, розвитку їх мислення, творчої уяви, пам'яті, художніх здібностей, емоційно-естетичного відношення до дійсності. На уроках образотворчого мистецтва формуються такі властивості особстості, як наполегливість, ціленаправленість, акуратність, працьовитість. В процесі образотворчої діяльності учнів засвоюють цілий ряд графічних і живописних умінь і навиків, вчаться аналізувати предмети і явища навколишнього світу. Таким чином, навчальний малюнок служить ефективним засобом пізнання дійсності і одночасно допомагає розвитку і формуванню зорових сприйнять, уяви, просторових уявлень, пам'яті, відчуттів і інших психічних процесів.
Усі видатні вітчизняні та зарубіжні педагоги минулого (К.Д. Ушинський, Я.А. Коменський, Ф. Фребель, І. Песталоцці та інші) надавали важливого значення дитячій образотворчій діяльності, вважаючи її корисною забавою. Навчання малюванню розглядалося ними як навчальний предмет, спрямований не тільки на оволодіння дітьми першого ступеня загальної системи образотворчого мистецтва, яки на підготовку ока і руки до письма.
Особливий інтерес до дитячого малювання виник у 80-90-ті роки XIX століття. Він обумовлений виникненням нового напрямку психології — дитячої психології, у зв'язку з цим дитячий малюнок почав розглядатися як об'єктивний матеріал для вивчення психології дітей, їх розвитку.
Найбільшого впливу на теорію і практику художнього виховання в 10-ті роки виявив О.В.Бакушинський — мистецтвознавець, історик, педагог. Він проводив свої дослідження в Москві в Державній Академії художніх наук.
Значним дослідником дитячого малюнка була також Є.О.Фльоріна, яка поєднала в собі художника-живописця і педагога.
Теоретичні положення, сформульовані Н.П. Сакуліною, були покладені в основу вивчення специфіки навчання дітей окремим видам образотворчої діяльності. Психологічні дослідження О.В. Запорожця. Л.А. Венгера, М.М. Поддьякова, В.С. Мухіної, О.О. Мєлік-Пашаєва та інших допомогли з'ясувати психолого-соціальну природу дитячої діяльності, розкрити механізми, покладені в її основу, установити закономірності розвитку психічних процесів і утворень, що забезпечують успішність оволодіння дитиною образотворчою діяльністю.
На основі результатів цих досліджень у наступні десятиріччя продовжилося подальше більш поглиблене вивчення особливостей навчання дітей різним видам образотворчої діяльності. Системному підходу в навчанні дітей різним видам образотворчої діяльності були присвячені дослідження Т.С. Комарової. Слід відзначити, що Т.С. Комарова продовжила розробку багатьох питань, яких торкалися у своїх дослідженнях Є.О.Фльоріна та Н. П.Сакуліна. Особлива заслуга цих досліджень полягає в тому, що вони були спрямовані не тільки на вирішення проблем навчального процесу, а й творчої діяльності дитини.
Проблема поєднання навчальних і творчих завдань у процесі навчання дітей образотворчої діяльності розглядалися також у дослідженнях В.О. Єзикеєвої, В.П. Котляра, Т.Г. Козакової, О.О. Дронової, В.О. Інжестойкової, Г.О. Підкурганноїта інших.
У зв'язку з вивченням особливостей залучення дітей до творчої діяльності виникла необхідність розкриття оптимальних умов, які б сприяли успішності оволодіння цим процесом.
Наведені міркування обумовили вибір теми та актуальність дослідження, яка формулюється наступним чином: " Види та жанри образотворчого мистецтва, засоби його виразності".
Об'єктом дослідження є: види та жанри образотворчого мистецтва, засоби виразності образотворчого мистецтва.
Предмет дослідження – художній огляд видів та жанрів образотворчого мистецтва, засобів його виразності та використання методів і прийомів у викладанні тем цього напрямку в початкових класах.
Мета курсової роботи розкрити види та жанри образотворчого мистецтва, його засоби виразності.
Завдання курсової роботи:
1. Показати основні види та жанри образотворчого мистецтва, засоби його виразності.
2. Розкрити зміст та завдання викладання образотворчого мистецтва в початкових класах.
Поняття "образотворче мистецтво" в художній культурі
У широкому розумінні термін "культура" (від лат."cultura" — обробка, виховання, розвиток) охоплює все-те, що визначає специфіку людського існування в навколишньому світі (праця, побут, політика, наука, освіта, мистецтво, мораль тощо). Протягом усієї історії людства культура розглядалася як цінність, що узагальнює багатовіковий досвід і характеризує тим самим рівень на певному етапі суспільно-економічних формацій, конкретних суспільств, націй і народностей, різних сфер людської життєдіяльності.
Культура є результатом матеріальної і духовної перетворюючої діяльності людини, у процесі якої змінюються не тільки умови життя, але й самі люди, відбувається їх соціальне, інтелектуальне, творче, моральне, естетичне та фізичне удосконалення.
У більш вузькому значенні термін "культура" означає тільки сферу духовного життя людей — політичну, наукову, моральну, естетичну та інші.
Спеціалізовану частину культури суспільства складає естетична культура, яка характеризує стан суспільства з точки зору його готовності до забезпечення розвитку мистецтва й естетичних відносин.
До структурно-функціонуючих елементів естетичної культури належать: сукупність функціонуючих у суспільстві художніх цінностей, що відповідають естетичним потребам людей; професійно-спеціалізована група діячів культури, яка забезпечує їх функціонування; технічні засоби виробництва, тиражування комунікації художніх цінностей; інститути, що перебувають під контролем суспільства (музеї, бібліотеки, театри, клуби, академії тощо), які забезпечують функціонування естетичної культури.
Складовою частиною естетичної культури є художня культура або, мистецтво як діяльність, що породжує естетичні цінності.
Мистецтво визначається як вид духовного пізнання дійсності суспільною людиною, мета якого — формування її готовності до творчої перебудови навколишнього світу й самої себе за законами краси. На відміну від інших сфер суспільної свідомості й діяльності (науки, політики, моралі та інших), мистецтво задовольняє універсальну потребу людини — естетично сприймати об'єктивний світ.
Але було б помилкою вважати, що мистецтво — це лише галузь живого споглядання, у процесі якого позначаються тільки зовнішні, одиничні властивості й ознаки явищ дійсності Мистецтво є справжнім підручником життя, оскільки воно відображає його істотні, типові сторони, тилові реакції людини на явища дійсності. Воно досягає цього тому, що митець не пасивно відображає дійсність, а пояснює її, показує такою, якою вона повинна бути в інтересах людини.
Історично мистецтво розвивається я к система конкретних його видів музика, література, образотворче мистецтво, театр, кіно, радіо, телебачення та інші, в яких різноманітність реального світу подається в усьому багатстві.