Сторінка
5
Чуттєва радість земного буття, з такою покорюючою силою втілена в натюрмортах радянського художника П. Кончаловського, проступає не тільки в соковитості фруктів або пишному цвітінні бузку на його полотнах, але і в насиченості яскравих фарб, у вільній живописності щільного мазка кисті, характерних для його творчості і тоді, коли він зображає лише шматок шинки, пляшку вина, хліб і зв'язку червоних перців.
Вибором предметів і їх поєднанням, різними прийомами їх втілення в живописі натюрморт може викликати ті або інші відчуття, виражати самі найрізноманітніші ідеї. Тому, не займаючи в мистецтві такого ж значного місця, як побутовий або історичний жанри, як портрет або пейзаж, натюрморт, разом з тим, здатен грати чималу роль в рішенні естетичних і виховних задач, що стоять перед мистецтвом нашого часу.
Анімалістичний жанр
Значно менше від інших поширений в мистецтві так званий анімалістичний жанр, тобто зображення тварин (від латинського слова animal тварина). Хоча саме по собі зображення тварин існує в мистецтві з найперших його кроків і як об'єкт мистецтва стародавніший за інших, у наш час самостійний анімалістичний жанр знаходить собі порівняно обмежану сферу застосування. З анімалістичними сюжетами ми зустрічаємося тепер переважно в декоративній скульптурі, дрібній пластиці, прикладному і народному мистецтві, в ілюстраціях до книг для дітей.
Як і всі інші, анімалістичний жанр має свої закони.
Для художнього зображення тварини недостатньо точного відтворення його зовнішнього вигляду або його звичок. Таке зображення може бути хорошою ілюстрацією до підручника зоології, але зовсім не буде витвором мистецтва.
Від художнього образу тварини ми вимагаємо розкриття людської суті.
У ілюстраціях до байок звірі звичайно діють, як люди, і як би підміняють людські характери. Якщо ми розберемося в тому, які якості підкреслює художник-анімаліст в зображенні тварини, ми переконаємося у тому, що це людські якості. Візьмемо, наприклад «Лань», створену скульптором І. Єфімовим для прикраси парка. У ній привертає трепетна, ніжна і горда краса. Але ніжність, гордість - це відчуття, властиві тільки людині. Мудрість, яку ми приписуємо змії, хитрість і лукавість лисиці і добродушність ведмедя, так само як і боязкість шакала або підступність пантери - властивості, притаманні лише людським характерам, бо звірі, з погляду природно-наукового, а не художньо-образного пізнання, керуються в своїй поведінці властивими даному їх вигляду біологічним законам, а зовсім не приписуваними їм психологічними особливостями. Проте якби художник-анімаліст обмежився данными зоології, його твори загубили б для нас всякий естетичний інтерес, хоча, мабуть, багато виграли б з погляду наукової достовірності.
Тим і привабливі творіння таких прекрасних анімалістів, як скульптори І. Єфімов і В. Ватагін або графіки В. Лебедев і Е. Чарушин, що кожен звір у них викликає в глядачеві, дорослому або дитині, представление про ті або інші по суті людські відчуття. Саме в цьому і полягає джерело дії на глядача творів анімалістичного жанру.
Види образотворчого мистецтва
Виділяють такі види образотворчого мистецтва як: архітектура, графіка, живопис, скульптура, народне та декоративно-прикладне мистецтво.
Архітектура та засоби її виразності
Архітектура (від лат. "arhitektura'" від грецьк. "arhitekton"— зодчий, будівник), зодчество — мистецтво проектувати та будувати споруди, які необхідні для життя і діяльності людини.
За визначенням давньоримського зодчого Вітрувія, автора трактату «Десять книжок про архітектуру», споруда повинна відповідати трьом вимогам; доцільності, міцності й красі. Визначені ще в першому столітті нової ери вимоги актуальні й у наш час. Тобто у творах архітектури рішення практичних, утилітарних завдань безпосередньо пов'язане з художньою творчістю — створення архітектурного образу, який виражає певний ідейно-художній зміст. Протягом свого історичного розвитку архітектура створила різноманітні типи споруд, у яких відтворені особливості природно-кліматичних умов, побуту, традицій, національної культури, рівня техніки т. д. різних епох і народів.
Розрізняють три основні види архітектури. Перший вид – це архітектура об'ємних споруд. Сюди включають житлові будинки, громадські будівлі (школи, театри, стадіони, магазини і т. п.), промислові будівлі (заводи, фабрики, електростанції). Другий вид – ландшафтна архітектура. Цей вид пов'язаний з організацією садово-паркового простору: міських скверів, бульварів і парків з "малою" архітектурою – альтанками, містками, фонтанами. Третій вид архітектури – містобудування, створення нових міст і селищ, реконструкція старих міських районів.
Вирішуючи соціально-побутові, будівельно-технічні та ідейно-художні завдання, архітектура застосовує різноманітні композиції та образні засоби. Найважливіші з них — це загальна композиція окремої будівлі або ансамблю, поєднання її з навколишнім міським або природничим середовищем, гармонійне сполучення розмірів окремих частин будівлі між собою і в цілому, співвідношення споруди та її окремих частин до людини (масштабність), різні засоби розчленування стінних площин та інше; пластичне опорядження частин і деталей будинку, використання оздоблюючих матеріалів, які мають ту чи іншу фактуру, пластичні якості та інше; використання кольору та різноманітних декоративних елементів, поєднаний архітектурних форм скульптурою, живописом і творами декоративно-прикладного мистецтва.
Всі споруди які побудовані в один і той же історичний період, незважаючи на наявність існуючих між ними відмін, мають загальні художні особливості Виконані за допомогою одних і тих же художніх засобів, вони утворюють відносно стійку спільність архітектури певної епохи, її стиль.
Архітектурний стиль (від грецьк. "stilus" - палочка для письма) – це стійка єдність образної системи виразних засобів, які характеризують художню своєрідність тих чи інших сукупностей явищ мистецтва, що обумовлені політичними, економічними та соціальними відносинами у зв'язку з цим світоглядом, культурними традиціями та естетичними ідеалами В історичному розвитку архітектури відомі декілька основних, стилів: античний, романський, готика, відродження (Ренесанс) класицизм, ампір, конструктивізм та інші.
Малювання архітектурних споруд слід починати із загального нарису всієї маси споруди, з поступового розраханку основних частин споруди, уточнення їх пропорцій, напряму об'ємних мас. Після детального промальовування малюнка всієї споруди приступають до його тонального опрацьовування. Штрихування також починається із загальних тіньових місць, з поступовим уточненням півтіней, меж власних і падаючих тіней, відблисків, рефлексів. Для виразнішої композиції звичайно архітектурні споруди (будівлі, замки, міські вулиці, сільські споруди і,т. п.) зображаються в єдності з навколишньою природою — водоймами, деревами і т.п.
Якщо малюнок архітектурних споруд виконується акварелю, то, як правило, використовується прийом роботи лесировками «по сухому».