Сторінка
6
Відшукування речень з розділовими знаками на певні правила в творах художньої літератури, які вивчаються в школі, чи в інших джерелах. Вчитель визначає від однієї до трьох сторінок тексту, де є речення з розділовими знаками на правила, які треба закріпити. Учні в свою чергу повинні знайти саме такі розділові знаки в реченні, які підлягають виучуваному правилу, не змішувати їх з іншими випадками вживання цього розділового знака.
Складання речень за опорними словами чи словосполученнями, що відділені у реченні певними розділовими знаками. Наприклад, складання речень із звертаннями (мамо, дорогий друже, Вітчизно моя), із вставними словами і словосполученнями (очевидно, на жаль, зрозуміла річ) і т. ін. Це важлива вправа із розвитку мовлення і з пунктуації.
Стилістичні вправи на заміну одних синтаксичних конструкцій іншими, синонімічними. Нерідко така заміна зумовлює зміну розділових знаків. Це заміна прямої мови непрямою і, навпаки, простих речень з відокремленими членами складнопідрядними і т. ін.
Вправи на складання схем різних синтаксичних конструкцій. Такі вправи розвивають абстрактне мислення, а також вчать застосовувати правила на практиці, до конкретних випадків уживання того чи іншого розділового знака.
Ця робота може носити й інший характер. Учням дають схеми, за якими вони складають чи добирають речення. І схеми й речення записують у зошит. пунктуація розділовий речення учень
Запис тексту, вивченого напам’ять. Спеціально вивчений текст або текст, вивчення якого передбачено програмою з літератури, учні напередодні запису аналізують, з’ясовують розділові знаки. Закріплення пунктуації в цьому випадку варто пов’язувати із зміцненням орфографічних навичок, на що і звертається увага учнів. Самостійність у виконанні цього завдання підвищиться, якщо учням, що сидять поруч, давати для запису різні тексти. Не слід давати дуже складних у пунктуаційному відношенні текстів, зокрема таких, де розділові знаки відіграють і важливу стилістичну роль.
"Перекази і твори як вид пунктуаційних вправ. Проведення переказів і творів будь-якого виду сприяє виробленню й зміцненню пунктуаційних навичок. Крім того, перекази і твори можуть часом ускладнюватися різноманітними пунктуаційними завданнями. Наприклад, учитель добирає для переказу текст, в якому є речення з розділовими знаками на певне правило чи правила. На ці конструкції він звертає увагу учнів після завершення читання всього тексту, пояснює вживання розділових знаків, а учням дає завдання використати такі речення в переказі, підкреслити пунктограми". Завдання може бути дещо іншим. Записуючи переказ, обов’язково зберегти два-три випадки вживання речень певної будови з тими чи іншими розділовими знаками (речень з прямою різної будови, речень із звертанням, безсполучникових складних конструкцій тощо).
Твори на різні теми і за картинами також можуть бути ускладнені пунктуаційними завданнями: ввести в твір діалог, використати речення з однорідними членами, що по-різному пов’язуються, речення з вставними словами й словосполученнями і т. ін.
Необхідно домагатися того, щоб усі синтаксичні конструкції з певними розділовими знаками, введені за спеціальним завданням, органічно входили до твору, бо тільки в цьому випадку вибір їх буде підпорядкований точності й виразності в передачі думки, а сам твір з виконаним спеціальним завданням заслуговуватиме позитивної оцінки. Як у переказах, так і в творах рекомендовані для обов’язкового вживання речення з певними розділовими знаками можуть бути виділені підкресленням.
"З метою кращого засвоєння синтаксису і пунктуації, а також розвитку навичок виразного читання проводиться інтонаційно-змістовий аналіз речення. Цей вид тренувальних вправ може буде усним і письмовим. Письмовий аналіз передбачає запис речень і виділення пауз, логічного наголосу, місця підвищення або пониження голосу графічними засобами. Відповідно до конкретних потреб інтонаційно-змістовий аналіз може бути частковий і повний" .
Методика виправлення, обліку і класифікації пунктуаційних помилок. Робота над пунктуаційними помилками
У різних видах письмових робіт, які підлягають перевірці, вчитель виправляє всі пунктуаційні помилки, а на полі позначає наявність їх у рядку. Виправлення помилок може бути здійснено по-різному: а) неправильно вжитий розділовий знак закреслюється, ставиться потрібний, місце вживання розділового знака підкреслюється однією прямою лінією; б) пунктуаційна помилка тільки підкреслюється; в) на полі ставиться позначка, що є свідченням наявності помилки в рядку. Від способу виправлення залежить наступна робота над пунктуаційними помилками.
Помилки підраховують, кількість їх виставляють у кінці роботи.
Письмова робота оцінюється відповідно до існуючих норм оцінювання знань і вмінь учнів за 12-бальною системою.
Звичайно, необхідно враховувати, які правила з пунктуації вивчені на час проведення письмової роботи, а які ще не вивчені, що відповідно вплине на оцінку й організацію роботи над помилками.
"Після завершення перевірки письмових робіт і обліку помилок учитель готується до проведення уроку аналізу їх. Сам урок аналізу пунктуаційних помилок проходить так, як і урок аналізу орфографічних помилок. Спершу вчитель дає загальну характеристику контрольного диктанту чи іншої роботи в зіставленні з попередньою, відзначає успіхи, недоліки, оголошує оцінки. Далі учні опрацьовують кожну типову помилку шляхом повторення відповідних правил і виконання системи тренувальних вправ. Варіанти цієї частини роботи можуть бути різними: спочатку повторення правил, а потім виконання вправ, пояснення розділових знаків, формулювання правил їх уживання, самостійна робота учнів над типовими помилками за схемою; відшукування помилок у диктанті (якщо помилка не підкреслена, а наявність її у рядку позначена на полі), виправлення їх і пояснення потреби вживання саме такого знака тощо".
Далі учні виконують підсумкову вправу, що має остаточно закріпити знання і навички й одночасно перевірити їх міцність. Звичайно, це треба поєднувати з роботою над орфографічними помилками, якщо вони трапляються в контрольному диктанті. Особливість полягає тільки в тому, що спочатку аналізують пунктуаційні помилки, на них зосереджується основна увага, а потім — орфографічні, граматичні, стилістичні та інші.
Пунктуація — система єдиних правил вживання розділових знаків. Як і орфографія, вона виступає важливим засобом реалізації комунікативної функції мови у її писемній формі, допомагаючи передати смислові та інтонаційні відтінки мовлення. Досягається це членуванням мовного потоку на окремі логіко-граматичні частини. Відсутність розділових знаків (а саме так писали в давнину) утруднює сприймання змісту. Зміна пунктуаційного оформлення може спричинитися до зовсім іншого розуміння тексту.
Щоб навчитися правильно ставити розділові знаки, необхідно орієнтуватись у синтаксичних поняттях, розпізнавати синтаксичні явища. Тому пунктуація вивчається в нерозривному зв'язку з синтаксисом. У змісті шкільних програм відбито паралельне засвоєння відомостей з синтаксису й пунктуації, правила використання розділових знаків засвоюються учнями поступово, послідовно, у зв'язку з вивченням синтаксичних тем.