Сторінка
4
"Пунктограма – це пунктуаційне оформлення речення в цілому або окремих його частин. Це оформлення може бути здійснено й одним і різними розділовими знаками, а місце їх і сам знак визначають пунктуаційним правилом". Наприклад, одна пунктограма оформляє кінець речення, об’єднуючи різні розділові знаки (крапка, знак оклику, знак питання та ін.), бо існує загальне правило, за яким одне речення відділяють від другого. Проте ця пунктограма має різновиди, адже кожний розділовий знак у кінці речення виконує ще й свою особливу функцію і має специфічне правило для вживання його.
Пунктограма може мати і свої варіанти. Наприклад, різновид пунктограми "кома при однорідних членах речення" (пунктограма в цьому випадку: "Розділові знаки в реченнях з однорідними членами") має варіанти: кома між однорідними членами, пов’язаними протиставними сполучниками, повторюваними, єднальними та розділовими, і т. ін. Кожний варіант пунктограми також має своє пунктуаційне правило.
Таким чином, специфіка пунктограми, її різновидів і варіантів зумовлює методику закріплення пунктуації.
Важливим прийомом навчання пунктуації є зіставлення, в процесі якого яскравіше виявляється специфіка вживання кожного розділового знака, яка й відбивається у формулюванні пунктуаційного правила.
Прийом алгоритмізації слід також використовувати в процесі вивчення пунктуації. "Шляхом виконання системи розумових операцій учні глибоко усвідомлюють сутність пунктуаційних правил і вироблюють уміння застосовувати їх на практиці.
Цінність цього прийому перш за все в тому, що він вчить аналізувати мовні явища, а потім, встановлюючи залежність одного явища від іншого, в процесі логічних роздумів, приходити до висновку, де і який саме розділовий знак треба ставити".
Наприклад, для застосування розділових знаків при однорідних членах речення можна скористуватися таким алгоритмом:
1. Знайти в реченні однорідні члени.
2. Визначити, як вони поєднані: сполучниками чи без сполучників.
3. Якими сполучниками: єднальними, розділовими, протиставними, подвійними, одиночними чи повторюваними.
Види вправ з пунктуації
Оволодіння пунктуаціє передбачає свідоме засвоєння пунктуаційного правила на основі знання понять, що входять до його складу, і вироблення навичок вільного й гнучкого застосування правил на практиці. Звідси й випливає велика роль тренувальних вправ для засвоєння пунктуації. Учитель має знати всю систему тренувальних вправ і володіти методикою проведення їх. У методиці викладання пунктуації української мови на сьогодні склалася така система тренувальних вправ: пунктуаційний розбір, списування, диктанти, самостійне складання речень, відшукування речень у визначних текстах, складання речень за опорними словами чи словосполученнями, стилістичні вправи на зміну одних синтаксичних конструкцій іншими і ін.
"Пунктуаційний розбір передбачає пояснення вживання розділових знаків, обґрунтування того, чому, на основі якого правила поставлено на певному місці той чи інший розділовий знак. Значення пунктуаційного розбору в тому, що він сприяє глибшому усвідомленню і засвоєнню пунктуаційних правил, виробляє навички застосування правил на практиці".
"Пунктуаційний розбір може бути загальний і тематичний. Загальний передбачає з’ясування вживання всіх розділових знаків у реченні. Під час проведення тематичного пунктуаційного розбору пояснюють тільки ті розділові знаки, що ставлять за певним правилом чи правилами. Тематичний розбір проводиться після вивчення будь-якого пунктуаційного правила в процесі безпосереднього закріплення. Загальний пунктуаційний розбір проводиться як підсумкова, узагальнююча форма роботи".
"Пунктуаційний розбір практикується як окремий вид тренувальних вправ, але він може супроводжувати й інші види їх: списування, навчальні диктанти тощо. Наприклад, проводячи пояснювальний диктант, вчитель не тільки перевіряє розстановку розділових знаків, а й пояснює їх уживання. Залежно від основ пунктуації пунктуаційний розбір має різновиди".
Розділові знаки в кінці речення слід пояснювати, спираючись на особливості змісту синтаксичної конструкції, з урахуванням поділу їх за метою висловлення. У зв’язку з пунктуаційним розбором варто пояснювати й ритмомелодику речень, що і буде однією з форм реалізації зв’язку у вивченні пунктуації з виробленням навичок виразного читання.
Якщо розстановка розділових знаків базується на граматичній основі, то в цьому випадку пунктуаційний розбір тісно пов'язаний з синтаксичним, а отже, можна визначити синтаксичні ознаки, які потрібні для пояснення розділових знаків. Це, власне, синтаксично-пунктуаційний розбір.
Наприклад, пояснення розділових знаків у реченнях, ускладнених однорідними членами, проводять за такою схемою:
1) охарактеризувати будову речення;
2) знайти однорідні члени;
3) визначити, як пов’язані однорідні члени речення (без сполучників, за допомогою сполучників, яких і в який спосіб);
4) чи є узагальнююче слово, його місце і спосіб вираження;
5) якщо узагальнююче слово стоїть перед однорідними членами, то встановити, чи закінчується речення однорідними членами;
6) пояснити розділові знаки в реченні з однорідними членами, враховуючи всі виявлені граматичні ознаки. Речення Високе вогнище заливає тремтливим червоним світлом велику галявину, порослу травою і присохлим уже лісовим зіллям: папороттю, конвалією, деревієм (В. Козаченко) слід аналізувати так: речення просте, ускладнене двома рядами однорідних членів; однорідні члени речення порослу травою і присохлим уже лісовим зіллям поширені, вони пов’язані єднальним неповторюваним сполучником і, а тому розділовими знаками не відділяються; другий ряд однорідних членів (додатків) – папороттю, конвалією, деревієм – мають при собі узагальнюючі слова лісовим зіллям, виражені сполученням іменника з прикметником, які стоять перед однорідними членами. Речення закінчується однорідними членами речення, тому після узагальнюючого слова стоїть двокрапка, а однорідні члени відділяються комами бо між ними безсполучниковий зв'язок.
Це розбір частковий, тематичний. Повний, загальний розбір передбачає пояснення і всіх інших розділових знаків: коми перед відокремленим дієприкметниковим зворотом, крапки в кінці речення.
Пояснення розділових знаків у безсполучникових складних реченнях проводиться з урахуванням поділу їх на складові частини і встановлення логічних відношень між цими частинами. Схема їх аналізу така: 1) речення безсполучникове; 2) з яких частин – простих речень – складаються, визначити їх межі; 3) встановити логічні відношення між простими реченнями; 4) пояснити розділові знаки на межі складних речень, виходячи з наявних відношень.
Речення За колгосп дбатимеш – хліб завжди матимеш (Народна творчість) складне, безсполучникове, складається з двох частин: за колгосп дбатимеш і хліб завжди матимеш, між якими причинно-наслідковий зв'язок; на межі частин у цьому випадку ставиться тире.