Сторінка
1
З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дітей супроводжувалисяігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок,катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв’язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складання стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі вправи активізували рухливість, розвивали процеси мислення,викликали в неї позитивні емоції.З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов’язковим.
Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку.Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.Упродовж життя людина грає ту чи іншу соціальну роль, що відведена їй у суспільстві. За життя людина програє близько ста ролів і до виконання кожної із них готується сама або її готує суспільство.
У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінимим помічником педагога.
Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. В. Ф. Шаталов зазначає “Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості дітей на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть. Їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабною, нестандартною”.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, щонавчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.
Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.
А.С. Макаренко писав: “Гра має важливе значення в житті дитини… Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі…” Отже, гра, її організація – ключ в організації виховання.
Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх напружено мислити.
Важливою являється виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.
Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. Це К.Д. Ушинський писав: “Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність в їх виконанні”.
Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина “добудовує” в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує,орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.
Дана курсова робота присвячена використанню прийому гри на уроках історії та складається з двох розділів.У першому з них розглядається:
● сам термін, поняття «гра» та її роль в системі навчання загальноосвітніх шкіл;
●напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю учнів на уроці;
●подається класифікація ігор та висвітлюється поетапність їх проведення;
●наводяться приклади емоційного стимулювання,з метою залучення учнів до гри;
●наведено ряд основних вимог до проведення уроку-гри з метою досягнення високих результатів від даного процесу.
Другий розділ є методичною частиною курсової роботи. У ньому розробляється методика нетрадиційних форм навчання учнів загальноосвітньої школи на уроках історії.Крім цього, він включає в себе:
●використання нетрадиційних уроків історії створює сприятливі умови для організації колективної роботи різних вікових груп, що вчаться, і класів;
● розширення кругозору школярів за рахунок залучення їх до вивчення додаткового матеріалу з різноманітних джерел;
●класифікацію нетрадиційних уроків та висвітлення їх особливостей;
●показується місце дидактичної гри в навчальному процесі загальноосвітньої школи;
●методику використання рольових ігор на уроках історії.
Таким чином, актуальність теми дослідження у сучасній системі освіти сприяла рішенню ряду завдань, поставлених на початку: навчання учнів за допомогою застосування нетрадиційних форм; висвітлено методику нетрадиційних форм навчання учнів загальноосвітньої школи на уроках історії.
Об'єктом дослідження тут виступає гра, як двохстороння діяльність учнів та вчителя,її організація та змістовне проведення.
Предмет дослідження-безпосередньо сам процес гри та її навчально-виховна роль на уроках історії України та всесвітньої історії, а також методологічні основи даного процесу.
Що стосується історіографії даної проблеми, то можна сказати, що вона досить строката.У сучасній методиці існують різні підходи до визначення дидактичного статусу учбових ігор. Одні дослідники відносять учбову гру до засобів навчання (М.У. Короткова, Ю.Й. Поліщук), інші – до методів навчання (А.М. Айламазьян, А.І. Колмаков), треті (У.Я. Оберман, Ельконін Д.Б.) вважають гру формою навчання. Методологічною основою процесу створення і використання учбових ігор є праці дидактів М.В. Кларіна, Б.Д. Ельконіна, Л.С. Виготського, Е.А. Аркіні, Д.В. Мендеріцької та інших. Це дало змогу вичленити у дидактичному плані три взаємозв`язані її сторони: ігровий стан, ігрове спілкування і власне ігрову навчально-педагогічну діяльність. Особливо важливо навчитись вписувати систему дидактичних ігор в структуру традиційних уроків, дотримуватись учбової програми. У цьому контексті детально подана інформація в роботі Поліщука Ю.Й. “Використання дидактичних ігор у процесі викладання історії в школі”, у якій здійснено спробу класифікації дидактичних ігор на уроках історії.