Сторінка
2
На мою думку, ігровий елемент в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл найдоречніше було б використовувати в 5-9 класах, так як це повністю відповідає віковим та індивідуальним особливостям учнів, а в старших класах застосовувати інші методи навчання.
Матеріали даної роботи можуть бути використані вчителем історії при підготовці до проведення уроку-гри з учнями загальноосвітньої школи,оскільки в ній викладені основні методологічні засади цього процесу та наведені приклади дидактичних і рольових ігор, які можна використовувати, наприклад, на уроці узагальнення з певних тем.
Гра на уроках історії як метод підвищення ефективності навчального процесу
Освіта XXI століття - це освіта для людини. Вона має на меті створення умов для розвитку й реалізації кожної особистості, становлення людини здатної гідно існувати в реаліях XXI ст. Вивчення історії є одним з найважливіших чинників, який формує як свідомість окремо взятого індивіда, так і всього народу.
Сучасна методика у вивченні історії базується на особистісно орієнтованому навчанні. Всі технології, які застосовуються і будуть описані нижче, спрямовані на виховання соціально адаптованого, свідомого громадянина, здатного творчо і виважено розв'язувати проблеми у процесі самореалізації особистості. Педагогічні набутки вітчизняних вчителів працюють як на поглиблення знань, так і на формування особистості дитини, її світогляду, уміння самостійно вчитись, критично мислити, аргументовано відстоювати свою точку зору, пробуджують в дитині прагнення до самореалізації. Саме цим аспектам приділяється першочергова увага. Головне- зробити той чи інший урок цікавим та захопливим, зробити так, щоб учні отримували від процесу навчання справжнє задоволення, а як результат - міцні знання.
Багато років вчені працюють над проблемою „Гра як форма організації навчальної діяльності та розвитку творчих здібностей учнів на уроках історії"". Це питання мене зацікавило тому, що гра має надзвичайно багаті можливості, бо дозволяє кожній дитині відчути себе суб'єктом життєдіяльності, виявити і розвинути свою особистість. Під час гри розкриваються можливості і здійснюються бажання. „Головний закон усіх змін в житті - творчість", - суть концепції формування творчої особистості Миколи Бердяєва. Тільки творчість виправдовує буття людини і наповнює змістом її життя. Гра - це творчість і праця. У грі в учнів виробляються навики зосереджуватись, мислити самостійно, розвивається увага, потяг до знань. Захопившись, діти не помічають, що вчаться, орієнтуються в незвичайних ситуаціях, поповнюють запас знань, понять, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші включаються у гру з великим бажанням, докладаючи зусиль, щоб не підвести товаришів по грі. Ще понад дві тисячі років тому грецький філософ Платон твердив про неприпустимість насильницького викладання наук дітям і бачив переваги гри: „Жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб. Тому потрібно не по насильницьки викладати дітям науки, а через гру, тоді ти краще побачиш хто до чого схильний".
В процесі гри у дітей виникає три види цілей:
1. Насолода, задоволення від гри.
2. Ігрове завдання, пов'язане з виконанням правил, розігруванням сюжету, ролей.
3. Пов'язана з процесом виконання ігрового завдання. Тут потрібно мобілізувати максимум сил, виявити кмітливість, винахідливість.
Звідси можна вивести відповідні напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю:
1. Залучати дітей до гри, використовувати особливі прийоми, що збуджують бажання грати - „хочу".
2. Допомогти дітям діяти відповідно до правил і вирішувати необхідні ігрові завдання - „треба".
3. Розвивати творчий потенціал дитини в процесі гри - „можу".
У триступеневому цілепокладанні гри „хочу - треба - можу" криється основний механізм її впливу на особистість.
Скрізь, де є гра, б'є джерелом радісне, повне успіху дитяче життя. На відміну від гри взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку – чітко сформульовану мету навчання, відповідно до цього – педагогічний результат.
Розрізняють два основних типи ігор: ігри з фіксованими, відкритими правилами, та ігри з прихованими правилами. Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних, пізнавальних, що розвивають інтелектуальні здібності. До другого типу відносяться творчі, сюжетно-рольові ігри. Правила в них існують не явно, вони у нормах поведінки героїв.
За характером ігрової методики їх поділяють на:
а) ділові та предметні;
б) імітаційні та мотиваційні;
в) функціональні;
г) організаційно-діяльні.
Умовно весь процес навчально-дослідницької діяльності у грі можна поділити на чотири етапи:
I етап.
Необхідно створити обстановку зацікавленості, подиву, бажанням розв'язати дослідницьку чи творчу задачу. Створення необхідної мотивації, тобто обов'язкове сприйняття школярами мети і завдання. Невиконання її призводить до того, що задача виявляється неіснуючою для учня, незважаючи на всі мої прагнення як педагога і цікавий нестандартний підхід до подання навчального матеріалу.
II етап.
Це етап постановки проблеми і початку її розв'язання. Тут необхідним є усвідомлення учнями змісту задачі й активізація їхньої пізнавальної діяльності. Цьому сприяють постановка питань, що вимагають проведення „Мозкового штурму", дискусії, висунення різноманітних припущень та гіпотез, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, виділення ключових слів, дат та моментів тощо.
III етап.
Розв'язання завдання під час якого дуже важливо підтримувати активність та зацікавленість гравців, стимулювати їхню розумову, пізнавальну та творчу діяльність за допомогою як елементів змагальності, так і нагадуванням про задачу і мету гри, а також заходи заохочення в разі її досягнення, пропозиції нестандартних та найраціональніших шляхів вирішення проблеми, вибору оптимальних форм та методів.
IV етап.
Підбиття підсумків діяльності кожного гравця. На цьому етапі дуже важливо, щоб учні усвідомили свої успіхи й недоліки, вміли правильно оцінити себе і своїх партнерів у грі.
Оцінювальні вміння - це не тільки вміння рефлексувати, а й аналізувати діяльність на будь-якому етапі навчального процесу, у тому числі й у у етапі навчального процесу, у тому числі й у грі; оцінювати її за досягнутими результатами, співвіднесеними із поставленими завданнями. При підбитті підсумків гри варто використовувати не тільки вчительську особисту оцінку кожного, а також групове та взаємне рецензування, під час якого учень може переглянути власну оцінку, визначити своє місце і роль у грі.
Обов'язково також пам'ятати, що під час проведення ігрового уроку, як і будь-якого іншого, можуть виникнути певні труднощі, які вчителю з учнями необхідно подолати:
1. Учні не ступають у гру, або ж вступають у неї формально.
2. Гра затягується, бо її учасники не можуть знайти правильного рішення.
3. Гра затягується, бо учасники відволікаються в діях на інші завдання.