Сторінка
2
На сьогодні уряди 45 країн уже підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцнені довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти. З метою організації проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно – модульної системи організації навчального процесу в ХНУ, була розроблена програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України.
Основною метою Болонського процесу є:
1) мобільність у безперешкодному обміні студентами, викладачами, науковцями, і кваліфікованою робочою силою у межах вказаного науково – освітнього європейського простору;
2) висока якість освіти та науки, яка гарантує визнання дипломів і наукових ступенів на європейському та світовому ринку праці;
3) незаперечна привабливість європейської вищої освіти і науки для молоді з інших континентів, інноваційність навчання і наукових пошуків та почесне місце Європи у відповідному секторі світового ринку.
Програма цілей Болонської декларації передбачає:
- прийняття системи ступенів, що співставляються;
- прийняття системи з двома основними циклами: незавершена вища/ завершена вища освіта;
- впровадження системи освітніх кредитів (ECTS);
- підвищення мобільності студентів і викладачів;
- підвищення європейської співпраці в галузі якості освіти;
- підвищення престижу вищої європейської освіти в світі.
Формування спільного освітнього і наукового простору з єдиними вимогами, сумісними критеріями і стандартами ставить за мету консолідацію зусиль освітянської та наукової громадськості, а також урядів європейських держав, спрямовану на поширення національних культурних і науково-технічних здобутків серед європейських країн і в результаті – підвищення конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти і науки.
Важливою ознакою Болонського процесу є орієнтація на потреби та інтереси студента. Освіта все більше набуває ринкових ознак: університет – постачальник освітніх послуг, студент – клієнт, замовник – або сам студент, або держава; попит на освіту та працевлаштування випускників – критерій успішності того чи іншого навчального закладу.
Слід підкреслити, що з самого початку Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний, полісуб’єктний, такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи: багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий.
Видається обґрунтованим такий погляд на участь України в Болонському процесі: університети західноєвропейських країн і українські університети мають єдиний орієнтир, єдину мету руху, але рухаються з протилежних позицій; західні університети – від різноманітності ступенів і кваліфікацій, великої відмінності у планах і програмах, від слабкого контролю держави над змістом і результатами навчання; ми – від тотального державного контролю над усіма боками академічного життя, єдиних стандартів освіти, учених ступенів і освітніх кваліфікацій.
Очевидно, що повноправна участь України в Болонському процесі вимагає суттєвих змін у системі вищої освіти і науки, причому головні проблеми полягають не у запровадженні кредитів чи навіть переході на модульний принцип організації навчального процесу, а в збереженні самобутності та здобутків національної освіти при перенесенні на національний ґрунт кращих європейських надбань, в першу чергу – запровадження систем контролю якості освіти на внутрішньо університетському рівні, зовнішній контроль якості за участю фахових громадських організацій, значне розширення прав університетів як автономних утворень і вдосконалення університетського менеджменту, громадського самоврядування при розширенні прав студентства та його органів самоврядування.
Мета варта досягнення, проте, на думку ректора НТУУ «КП» М.З. Згуровського, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:
1.Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584 (кращі світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше).
2.Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.
3.Стійка тенденція до погіршення рівня підготовки вступників.
4.Розрив зв'язків між освітянами і працедавцями, відсутність обґрунтованих прогнозів розвитку ринку праці.
5.Невиправдана плутанина з рівнями спеціаліста і магістра.
6.Криза системи підвищення кваліфікації та перепідготовки, важливий загальноєвропейський принцип «освіта протягом життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.
7.Консерватизм вищих навчальних закладів, неготовність більшості університетів України не до косметичних змін, а до системних перетворень, рівень академічної, наукової, адміністративно-фінансової автономії ВНЗ значно нижчий від середньоєвропейського, що гальмує реформування освіти. Скажімо, і з високих трибун, і на нарадах і конференціях ми чуємо, що запровадження Болонських реформ означає обов’язковий перехід всіх ВНЗ на модульний принцип організації навчання з ліквідацією сесій, тотальний тестовий контроль знань.
8.Недостня поінформованість не лише громадськості, а й самих учасників навчально-виховного процесу про зміст Болонських реформ, дещо спрощене сприйняття мобільності – ніякого автоматичного визнання курсів і кваліфікацій бути не може, все здійснюється на рівні домовленостей між ВНЗ. Низьким залишається рівень наукового забезпечення та супроводження реформ, аналізу реальних переваг і недоліків вітчизняної системи освіти порівняно з, так би мовити, «бажаним європейським ідеалом».
9.Різке відставання матеріально-технічної бази освіти і наукових досліджень, рівня оплати праці від середньоєвропейських показників, що зумовлює односторонній характер мобільності викладачів і науковців, в першу чергу, молодих.
Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.
Більшість зазначених проблем і перешкод повинні розв’язуватися на загальнонаціональному рівні з внесенням змін до законодавства, але чимало завдань стоїть перед університетом, перед кафедрами, перед кожним викладачем зокрема.
Які перспективи відкриває Болонський процес для України? Передусім це нові можливості, пов’язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме:
- прийняття трирівневої структури вищої освіти, що має три основні рівні, досягти яких можна протягом аналогічного терміну навчання: ліценціат (укр.: бакалаврат), майстер (укр.: магістратура), докторат (укр.: аспірантура);
- розробка модульного принципу освіти згідно з європейською системою кредитів ЕSTS;