Сторінка
4

Менеджмент освіти

По-друге, використання поняття «менеджер», на нашу думку, дозволяє характеризувати професійного керівника як представника особливої професії, а не просто управлінця. Отже, менеджер повинен мати, як правило, спеціальну професійну підготовку, і в цьому його відмінність від просто керівника-практика.

Крім цього, поняття «менеджмент», «менеджер» набули великого поширення у багатьох країнах світу, де протягом останніх десятиріч, з урахуванням управлінських традицій кожної держави, відбувається інтернаціоналізація теорії менеджменту, постійно вивчаються її досягнення з метою вдосконалення функціонування підприємств, фірм і установ як виробничої, так і невиробничої сфер.

Вважаємо за необхідне розрізняти терміни «педагогічний менеджмент» і «освітній менеджмент».

Наприклад, класний керівник, вчитель навчає і виховує дітей в освітньому закладі – це педагогічний менеджмент.

Освітній менеджмент – це галузь наукового знання, яка вивчає сутність та зміст процесів управління освітніми організаціями.

Аналізуючи історичний розвиток менеджменту як науки управління, можна виділити чотири основні школи управлінської думки, які набули розвитку в США у першій половині XX століття.

За історико-хронологічними ознаками їх можна назвати в такому порядку: школа наукового управління, адміністративна школа, школа психології і людських взаємин і школа науки управління, або кількісна школа. Практичне використання теоретичних розробок кожної із чотирьох шкіл виявило доцільність і правдивість запропонованих ними відповідей на питання управління для конкретних ситуацій.

На сьогодні освіта виступає в різноманітних іпостасях, вона багатофункціональна. До її функцій належать пізнавальна, виховна, гуманізаційна, культурного наслідування, розвиваюча, перетворююча, прогностична, координуюча, адаптивна, профорієнтаційна, підготовки до трудової та суспільно-політичної діяльності, до сімейного життя та інше. Усі ці функції взаємопов'язані і взаємодіють у різних варіаціях.

Отже, освіта - це система, що забезпечує передачу наукових знань, умінь і навичок підростаючим поколінням і всьому населенню, що задовольняє їх потреби в освітніх послугах і професійно-кваліфікаційній підготовці, а також формує відповідні естетичні оцінки і моральні правила поведінки в суспільстві. Освіта належить до галузі нематеріального виробництва. Особлива роль сфери освіти пояснюється:

• специфічним місцем освіти в системі суспільного поділу праці - це єдина галузь, що задовольняє запити населення в освітніх послугах і спеціалізується на відтворенні головних виробничих сил суспільства;

• рівень освіти населення є однією з головних ознак добробуту народу, держави;

• ця галузь сама для себе готує професійних робітників - викладацькі кадри;

• праця в галузі освіти стала однією з наймасовіших видів людської діяльності.

Законодавчу базу для галузі освітньої, як і для всіх інших галузей, формує Верховна Рада України. Потім закони підписує Президент і вони надходять у Кабінет Міністрів України, який розробляє механізм впровадження законів у життя, тобто розглядається послідовність, розробляються інструкції, накази, Декрети Кабміну, які передаються у відповідні міністерства.

Практично, кожне Міністерство має відповідні заклади освіти, що займаються підготовкою фахівців для відповідної галузі. Але найбільше опікується системою науки освіти Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, яке складається з відповідних департаментів.

Обласні управління освіти, що підпорядковані безпосередньо Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України та відповідним обласним адміністраціям, нараховують близько 30 фахівців і складаються з відповідних відділів. Вони керують роботою міських та районних відділів освіти.

Система управління освітою в кожній з держав світу має свої національні, історичні та інші особливості . Але всі системи освіти мають і спільні риси. Умовно за спільними ознаками їх можна поділити на чотири великі групи:

1. Централізовано – державна система управління освітою. До цієї групи відносяться такі системи, де всі заклади освіти належать державі. Центральний державний орган управління ( як правило це Міністерство освіти або комітет освіти ) керує всіма закладами освіти, тобто питання закриття чи відкриття закладу освіти, призначення керівника, зміна структури закладу освіти – всі ці питання вирішуються централізовано. Така система управління була в Радянському Союзі, а тепер вона існує в Китаї.

2. Державно – централізована система управління – це така система управління, в якій існують різні форми власності закладів освіти: державні, колективні, приватні .

Певні повноваження по управлінню закладами освіти передані державним органам на місцях (обласним, районним, міським). Але глобальні питання управління, зокрема такі, як перехід на дванадцятибальну систему оцінювання, введення нових освітньо-кваліфікаційних рівнів та інше – вирішуються Міністерством освіти, або іншим централізованим органом управління.

3. Державно - громадська – при цій системі управління повноваження громадських організацій закріплені у відповідних законах про освітню діяльність. Певна частина управлінських рішень затверджується наглядовими радами, опікунськими або іншими громадськими організаціями.

4. Громадсько – державна система управління освітою. Вона діє у високорозвинених державах, наприклад, США, Франція, Німеччина, Великобританія. Ця система передбачає повну самостійність і автономність закладів освіти, наприклад, навіть дипломи університети видають не державного зразка, а власні – це найбільш демократична система управління освітою.

Самостійні заняття

§ Визначити поняття «система», «управління», основні види і типи систем.

§ Розкрити поняття про соціальну систему, види соціальних систем та основні їх ознаки.

§ Охарактеризувати мету та функції управління, основні компоненти системи управління освітою.

§ Розкрити значення менеджменту освіти в сучасних умовах.

Основні рівні управління освітою, директивні та нормативні документи, що регламентують діяльність навчальних закладів. Теоретичні та методологічні основи процесу навчання у ВНЗ

Державна політика у галузі вищої освіти

Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України.

Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на принципах:

· доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

· незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

· інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

· наступності процесу здобуття вищої освіти;

· державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

· гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом: