Сторінка
5
Соціолінгвістична компетенція – здатність використовувати правила делікатного та розмовного мовлення в спілкуванні.
В. Соколова стверджує, що у навчанні англійській мові потрібно приділити більшу увагу соціолінгвістичній компетенції, тобто розвивати здібності вивчаючих використовувати й перетворювати мовні форми відповідно до ситуації спілкування, володіти ситуативними варіантами володіння мовою.
Формування соціолінгвістичної компетенції припускає створення вмінь використовувати і дотримувати:
- маркери соціальних відносин, наприклад, студентський або так званий молодіжний сленг: No kidding – Серйозно. Правда. I bet so – Я впевнений. You blue it – Ти все зіпсував. I'm happening – Я щасливий. I flunk the exam – Я провалив іспит. Whatever – Однаково. I am positive – Я впевнений.
- правила ввічливості – на питання How are you? ніхто не очікує від вас почути проваш головний біль, про проблеми в сім'ї та ін., тільки Good. Fine. Те ж саме з How is it going? What's going on? – Not much. Same old, same old.
- регістри спілкування: нейтральний – Shall we begin?, неофіційний – What aboutmaking a start?, розмовний (Colloquial) – OK. Let’s get going.
Соціолінгвістична компетенція, як підкреслює В. Соколова, є найважливішим компонентом соціокультурної компетенції, необхідної для придбання професійної компетентності в цілому.
Соціолінгвістична компетенція співвідноситься з мовною картиною світу, це варто визначати як оволодіння набором мовних засобів й уміння здійснити їх вибір залежно від соціально-культурного й ситуативного аспектів контексту. Це, у свою чергу, припускає оволодіння лексикою з національно-культурним компонентом; фразеологізмами з національно-культурною семантикою; формулами мовного спілкування; прислів'ями, приказками, крилатими словами.
Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів
Положення про необхідність вивчення ІМ у нерозривному зв'язку з культурою народу – носіями даної мови вже давно сприймається у методиці ІМ як аксіома.
Використання країнознавчої інформації у процесі навчання забезпечує підвищення пізнавальної активності учнів, сприяє розвитку їхніх комунікативних навичок і умінь, а також позитивній мотивації, дає стимул до самостійної роботи над мовою і вирішенню виховних завдань.
Основною метою навчання ІМ в середній школі є розвиток особистості школяра у нерозривному зв'язку з викладанням культури країни мова якої вивчається, сприяючи бажанню “брати участь у міжкультурній комунікації і самостійно вдосконалюватися у діяльності, якою він оволодів”, зазначає З. Никитенко.
Верещагін вважає, що з'ясовуючи співвідношення особистості й культури, неможливо зрозуміти генезис, становлення особистості у відриві від культури соціальної спільноти (малої соціальної групи й в остаточному підсумку націй).
На думку Е. Верещагіна, бажання зрозуміти внутрішній світ українця або англійця, поляка або француза, варто вивчити українську або відповідно англійську, польську, французьку культуру.
При навчанні ІМ, учнів треба знайомити з мовними одиницями, що найбільш яскраво відображають національні особливості культури народу – носіїв мови й середовища їх існування.
Соціокультурна компетенція у навчання ІМ, на базі якої формуються знання про реалії, звичаї, традиції країни, мова якої вивчається; знання й навички комунікативної поведінки в актах мовної комунікації; навички й уміння вербальної і невербальної поведінки, входить у зміст національної культури.
Як зазначає Е. Пасов, соціокультурна компетенція змісту навчання ІМ має величезний потенціал у плані включення учнів у діалог культур, знайомства з досягненнями національної культури у розвитку загальнолюдської культури.
Інформація про культуру, мова якої вивчається, підкреслює І. Бім, є у змісті навчання у більшості провідних методистів й Імпліцитно є присутньою у таких компонентах як екстралінгвістичний і методичний.
Найбільше широко лінгвокультурознавчий матеріал представлений у Р. Миньяр-Белоручева, що включає в знання лексичний фон, національну культуру і національні реалії.
Досить повно соціокультурна компетенція реалізована у підході Никитенко, Осияновой, де представлені всі складові цього компонента (див. рис. 2).
На початковому й середньому етапі навчання ІМ в середній школі знання містять у собі насамперед мовні знання й знання національної культури.
Основоположники лінгвокультурознавства Е. Верещагін і В. Костомаров стверджують, що всі рівні мови є культуроносні, тобто мають країнознавчий план.
Найбільш цілеспрямованим представляється звертання саме до лексики з “культурним компонентом”; безеквівалентної й фонової.
Рис. 2. Складові соціокультурної компетенції у змісті навчання ІМ (за Никитенко)
У тих хто вивчає ІМ, водночас із засвоєнням кожної лексеми формується асоційоване з нею лексичне поняття. Якщо лексема цілком засвоєна й артикулюється правильно, це не свідчить про те, що завершилося формування лексичного поняття.
У навчальному процесі варто враховувати, що слово одночасно є знаком реалії й одиницею мови.
Безеквівалентна й фонова лексика має потребу у коментарі, вимагає особливої уваги викладача.
Лінгвокраїнознавство ставить своїм завданням вивчення одиниць мови, що найбільше яскраво відбивають особливості культури народу – носіїв мови і сфери їх існування.
Знання національної культури, відомий усім представник мовної громадськості Г. Томахін, називає фоновими знаннями (background knowledge) і ділить їх на знання про предмети і явища національної культури – реалії й знання про загальноприйняті в країні норми поведінки.
На думку Г. Томахин, викладання культури ІМ має за мету передачу учням, мінімум фонових знань, якими володіє носій мови, що в якомусь ступені нагадує акультурацію.
Акультурація, за Е. Верещагіним, процес засвоєння особистістю, що виросла в умовах культури А, елементів культури Б. Однак засвоєння знань про культуру іншого народу у лінгвокраїнознавстві принципово відрізняється від акультурації.
Такі знання, що відносяться насамперед до географії, історії, громадського життя, мистецтва, культури, звичаїв і традиціям країни мова якої вивчається, можуть пропонуватися у вигляді коментарю на українській або англійській мовах.
Наприклад:
Mother's Day – День матері, Humpty-Dumpty – Шовтай-бовтай, коротун, людина-яйце, герой дитячих коміксів.
Фонова лексика містить у собі слова, що розрізняються своїми фонами через розбіжності окремих другорядних ознак.
Характер предметного змісту реалії є відмітною рисою у порівнянні з іншими словами мови, тому що їм властивий відповідний національний (іноді й місцевий) та історичний колорит.
Ці мовні явища у мові швидко реагують на зміни у житті суспільства, тому виділяються серед них реалії-неологізми, історизми, архаїзми.
Як приклади реалій на матеріалі англійської мови можна привести наступні слова, що позначають різні соціальні, політичні, побутові аспекти життя; топоніми й антропоніми.