Сторінка
5
Управління увагою далеко не завжди вимагає спеціальних знань і проведення наукових досліджень. Усі без винятку люди, якщо їм треба кого-небудь покликати на вулиці або в лісі, голосно кричать, хоча навряд чи вони чітко розуміють, чому увага залучається інтенсивним фізичним стимулом. Але якщо ми керуємо собою або іншим без знань, за «натхненням», то, звичайно, можливі помилки, ймовірно і неповне використання наших можливостей. Так, увійшовши до аудиторії, що «гуде» від розмов, недосвідчений викладач буде намагатися перекричати шум, не підозрюючи про те, що той же ефект може бути досягнутий і дуже тихою промовою .
Засоби управління увагою у спілкуванні частіше за все вивчалися в руслі досліджень з психології масових комунікацій, коли необхідно управляти увагою не однієї людини, а багатьох – певною аудиторією. Однак, незважаючи на це, ті ж прийоми можна використовувати в інших видах міжособистісного спілкування.
В будь-якому спілкуванні важливо, по-перше, щоб увагу слухача було притягнуто до людини що говорить і до того, що вона говорить, а по-друге, щоб увага ця була постійною. Тільки в цьому випадку можна підвищити успішність спілкування. І той хто говорить, і той хто слухає повинні вміти вирішувати завдання з управління увагою – залучення уваги і її підтримки .
Психологічні дослідження показують, що увага може залучатися зовнішніми і внутрішніми факторами. Зовнішні – це новизна (подив), інтенсивність і фізичні характеристики сигналу, внутрішні – це ті, які визначаються актуальністю, значимістю, важливістю сигналу для людини залежно від її намірів та цілей у даний момент.
Першим з найбільш дієвих засобів залучення уваги є той, який умовно називається прийомом «нейтральної фрази». Суть його зводиться до того, що в початку виступу вимовляється фраза, прямо не пов'язана з основною темою, але проте напевно з якихось причин має значення, сенс, цінність для всіх присутніх і тому «збирає їх увагу». Видатний російський юрист і неперевершений оратор А. Ф. Коні писав про ці засоби: «Увага порушується просто цікавим і близьким до того, що, мабуть, переживав або відчував кожен. Отже, перші слова лектора повинні зачепити увагу. Цих гачків, що зачіпляються – вступів, може бути дуже багато: що-небудь з життя, щось несподіване, якийсь парадокс, якась дивина. Початок повинен бути у відповідності з аудиторією », – наполягає А.Ф. Коні.
Однак існує величезна кількість прикладів, коли вдала «нейтральна фраза» спирається і на зовнішні фактори – на новизну, несподіванку, інтенсивність початку. Це можуть бути слова, сказані навмисно голосно або «чужим» голосом, можуть бути і дії, які привертають увагу своєю екстравагантністю.
Другим прийомом залучення і концентрації уваги є так званий засіб «заманювання». Суть його полягає в тому, що викладач спочатку вимовляє щось важко сприйманим чином, наприклад, дуже тихо, дуже незрозуміло, занадто монотонно або нерозбірливо. Студентам доводиться вживати спеціальні зусилля, щоб хоч щось зрозуміти, а ці зусилля і передбачають концентрацію уваги. В результаті те, що викладач говорить «заманює» студента «в свої ціпки». У цьому засобі комунікант як би провокує слухача самого застосувати способи концентрації уваги і потім їх використовує. Ось що пише з приводу цього прийому видатний радянський театральний режисер і актор С. М. Міхоелс: «Здавна існує в акторській мовленнєвій практиці прийом, який я б назвав прийомом «вокальної спіралі». Користуючись цим прийомом, актор починає монолог зовсім тихо і, поступово підсилюючи голос, йде на своєрідне вокальне крещендо». У даному випадку при «заманювання» використовуються зовнішні чинники – інтенсивність (гучність) голосу.
Ще одним важливим засобом «збору» уваги є встановлення зорового контакту під час взаємодії. Дуже багато хто користується цим прийомом, знаючи його силу, вони «обводять аудиторію поглядом», дивляться пильно на кого-небудь одного, фіксують поглядом кількох людей в аудиторії і кивають їм тощо. Встановлення зорового контакту – прийом, який широко використовується у будь-якому спілкуванні, – не тільки в масовому, але і в особистому, інтимному, діловому. Пильно дивлячись на людину, ми залучаємо її увагу, постійно «йдучи» від чийогось погляду, ми показуємо, що не хочемо спілкуватися, будь-яка розмова починається зі взаємного зорового контакту .
Підтримка уваги. Уміння підтримувати увагу пов'язано з усвідомленням тих же факторів, які використовуються при залученні уваги, але на цей раз – це боротьба з тим, щоб увага іншого відволікалася якимись «чужими», не від нас вихідними стимулами.
Увага слухача може бути відвернута будь-яким стороннім по відношенню до даної взаємодії стимулом – гучним стуком дверей, вереском гальм проїжджаючої за вікном машини, цікавою розмовою сусідів, зміною освітлення (лампочка згасла або хмаринка закрила сонце), яскравим плакатом на стіні, власними міркуваннями не по темі тощо. Перша група засобів підтримки уваги по суті зводиться до того, щоб по можливості виключити всі сторонні впливи, максимально «ізолюватися» від них. Тому цю групу можна назвати засобами «ізоляції». Коли ми хочемо спокійно поговорити з кимось, ми відводимо його в сторону (від можливих відволікаючих дій), усамітнюємось (чим менше людей навколо, тим більше ми можемо приділити уваги один одному). Всім відомо, яке важке і малоуспішне спілкування «під телевізор» або серед загальної розмови. Тому всі конкретні способи «ізоляції» в цілому підвищують успіх спілкування.
Якщо, з точки зору промовця, максимум, що він може зробити – це ізолювати спілкування від зовнішніх факторів, то для слухача актуально і вміння ізолюватися від внутрішніх факторів. Найчастіше перешкоди виражаються в тому, що співрозмовник, замість того, щоб уважно слухати промовця, зайнятий підготовкою власної репліки, обмірковуванням аргументів, попередньої думки співрозмовника або ж просто очікуванням кінця його промови, щоб вступити самому. У будь-якому з цих випадків результат один – увага слухача відволікається на себе, «всередину», він щось пропускає, і продуктивність спілкування падає. Тому прийомом «ізоляції» для слухача є навички власного слухання, уміння не відволікатися на свої думки і не втрачати інформацію.
Ще одна група прийомів підтримки уваги – це прийоми «нав'язування ритму». Увага людини постійно коливається, як би мерехтить, і якщо спеціально не докладати зусиль до того, щоб весь час її відновлювати, то вона неминуче буде вислизати, переключатися на щось інше. Особливо сприяє такому відволікання монотонне, одноманітне викладання інформації. Коли викладач говорить монотонно, без виразу, «як паламар», то навіть зацікавлений студент насилу утримує увагу, і чим більше він намагається утримати її, тим сильніше хилить на сон. Подолання такого роду перешкод укладено в спробі викладача «взяти в свої руки» коливання уваги слухача. Саме тут і застосовуються прийоми «нав'язування ритму».
Постійна зміна характеристик голосу і мови найбільш простий спосіб задати потрібний ритм розмови. Говорячи то голосніше, то тихіше, то швидше, то повільніше, то виразніше, «з натиском», то скоромовкою, нейтрально, викладач як би нав'язує студентам свою послідовність перемикання уваги, не дає їм можливості розслабитися на монотонному відрізку і щось пропустити .