Сторінка
11

Подолання комунікативних бар'єрів у взаємодії викладача зі студентами

Після того, як всі зробили це, оціночний лист здавався керівникові, так як він буде потрібен на наступному занятті.

Наступною була вправа «Телефон довіри». Учасникам потрібно було поміркувати про що вони б спитали чергового спеціаліста телефону довіри.

Творча робота групи закінчувалася заповненням анкети, яка потрібна для того, щоб ми могли спостерігати і за розвитком групових динамічних процесів. Орієнтовний текст анкети див. у додатку Ж.

Заповнені анкети здавалися. Наприкінці заняття вся група отримувала домашнє завдання.

Мета другого заняття групи полягала у закріплення ігрового стилю спілкування, подальшому саморозкриттю, відкритті в собі сильних сторін, тобто таких якостей, звичок, прагнень, які людина приймає, цінує в собі і які надають відчуття внутрішньої стійкості і довіри до самого себе; вивчення можливостей використання своїх сильних сторін у взаєминах з оточуючими.

Заняття розпочалося з ритуалу привітання. Потім слідувала рефлексія минулого заняття: група сиділа в колі, і всі бажаючі по черзі висловлювали свої враження про попереднє заняття. Що сподобалося? Що не прийнятно? Що хотілося б зробити сьогодні по-іншому? Які претензії до групи, конкретно до кого, до керівника? Нікого не примушували висловлюватися, говорили лише за бажанням.

Далі виконувалась вправа «Привіт», яку починав один з учасників заняття. Звертаючись до сусіда по ліву сторону, з відчуттям радості від зустрічі треба було промовити: «Здрастуйте .», висловлюючи своє ставлення до нього і голосом, і жестом, та посмішкою.

Наступною була вправа «Ласкаве ім'я». Це перевірка домашнього завдання. Кожен учасник розповідав те, що він зміг пригадати, але обов'язково щиро. Не треба було зачитувати, слід було говорити з одними і тими ж інтонаціями, мімікою тощо, ніби учасник звертався до самої близької людини. При цьому можна було дивитися на когось із групи, хто найбільше приємний в цей момент.

Далі йшла вправа «Інтерв'ю». Вона полягала в тому, що один з учасників сідав в центрі кола. Група мала можливість поставити йому п'ять питань, але строго дотримуючись рамок певної соціальної ролі того, хто сидить у центрі, наприклад, питання до педагога, студента, аспіранта тощо. Потім наступний учасник сідав в центрі. Йому також ставили п'ять запитань, але обов'язково з урахуванням того, в якій соціальній ролі він виступає.

Потім була вправа «Перехоплення ініціативи у діалозі». Двоє учасників сідали в центрі. Один з них починав діалог з будь-якої репліки, на будь-яку тему. Інший повинен був підхопити розмову і при цьому перемкнути співрозмовника на свою тему. Зробити це треба було ненав'язливо, ввічливо, але наполегливо. Група стежила за діалогом. Потім двоє наступних учасників сідали на їх місце тощо.

Ще одна вправа, що використовувалася у ході нашого заняття – «Бачення інших». Її сутність полягала у тому, що один з учасників тренінгу ставши спиною до групи, повинен був детально описати (за пропозицією групи) зовнішній вигляд когось з присутніх товаришів. Подібні тренування бажано проводити регулярно, щоб учасники звикли уважно ставитися один до одного.

Далі слідувала вправа «Розмова через скло» у процесі виконання якої двоє учасників за допомогою жестів намагалися про щось домовитися. Тема була повідомлена одному з них і він повинен був передати цю інформацію своєму товаришеві, якби стоячи перед звуконепроникним склом. Розмовляти було заборонено. Ця вправа сприяє формуванню взаєморозумінню партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.

Наступною була вправа «Сильні сторони». Кожен член групи повинен був розповісти про свої сильні сторони, про те, що він любить, цінує в собі, про те, що дає йому почуття внутрішньої впевненості та довіри до себе в різних ситуаціях. Не обов'язково було говорити тільки про позитивні риси характеру, важливо було підкреслити те, що є або може бути точкою опори в різні моменти життя. Ця вправа спрямована не тільки на визначення своїх власних сильних сторін, але і на уміння думати про себе позитивно. Тому, виконуючи її, слід уникати будь-яких висловлювань про свої недоліки, помилки. Подібні спроби ми припиняли.

Перший бажаючий міг говорити про свої сильні сторони 3-4 хв. І навіть коли закінчив раніше, час, що залишився, належав йому. Це означає, що інші члени групи залишалися тільки слухачами, вони не мали можливості висловлюватися, уточнювати деталі, просити пояснень або свідчень. Людина, яка говорила про себе, не повинна була виправдовуватися або пояснювати, чому вона вважає ті або інші якості своєю сильною стороною. Потім починав говорити наступний учасник, і так тривало, поки не висловилися всі.

Потім кожному було надано аркуш паперу, олівці і запропоновано спробувати назвати свої сильні сторони, причому не тільки ті, які згадувалося, а й інші, які людина усвідомлювала у себе.

Коли члени групи виконали вправу, ми роздали їм листи паперу з переліком якостей, важливих для міжособистісного спілкування, які були складені на першому занятті. Напроти кожної якості була проставлена цифра, за допомогою якої кожен оцінив себе. Ми попросить знову оцінити ті ж якості, тобто поставити нову оцінку.

Після цього учасники тренінгу створили групи з 2 осіб (за симпатією). Кожна з них знайшла місце, де ніхто не заважав би – адже треба було обговорити, як, спираючись на свої сильні сторони, зробити щось по-справжньому цінне. На це відводилося 30 хв. Потім усі знову повернулися до загального кола і розповідали один одному про те, як вони збираються використовувати сильні сторони. Анкетування проводилося за тією ж схемою, яка була на першому занятті.

Учасники тренінгу отримали домашнє завдання.

Мета третього заняття полягала у засвоєнні невербальних засобів спілкування, руйнування шаблонів повсякденного спілкування, активному саморозкритті, подоланні психологічних бар'єрів і стереотипів.

Перед його початком був впроваджений ритуал індивідуального привітання, а потім у колі – ритуал вітання групи. Потім йшла рефлексія минулого заняття.

Так само, як і на другому занятті, перевірялося домашнє завдання. Учасники говорять щиро і з інтонацією ласкаві імена, а група стежить за відвертістю висловлювань.

Далі йшла вправа «Подарунок». Всі учасники по колу висловлювалися: «Що я б хотів подарувати тому, хто сидить поруч?». Треба було назвати те, чому могла б по-справжньому зрадіти людина. Той, кому «подарували», повинен був подякувати і пояснити, чи справді він був би радий такому подарунку.

Наступною була вправа «Емпатія», яка полягала у тому, що один з членів групи виходив із кімнати. Ті, що залишилися, характеризували його, називаючи риси, властивості, звички, тобто висловлювали свою думку, причому лише позитивну. Один з учасників вів «протокол», записуючи автора і зміст висловлювання.

Через деякий час запрошувався учасник, який виходив з кімнати і йому зачитувалося все сказане, не називаючи автора. Головним його завдання було визначити, хто міг би про нього таке сказати. Потім «секретар» зачитував, всі висловлювання, але вже зі вказівкою авторів.