Сторінка
11

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Зупинимось на такому аспекті ґендерних досліджень у педагогіці, як ґендерний аналіз підручників. Відома дослідниця О.Р. Ярская-Смирнова, проводячи ґендерний аналіз навчальних матеріалів, що застосовуються у навчанні на рівні середньої спеціальної та вищої освіти, виявила цікаві особливості. Чоловіки зображуються як норма, вони активні й успішні, а жінки є „невидимками” (їх просто немає, вони відсутні в репрезентації) або пасивними й залежними. Наприклад, ілюстрації в підручнику анатомії здійснюються тільки на основі чоловічого тіла (крім зображення статевої системи). Ґендерними стереотипами пронизаний буквар; підручники літератури за 7-9 класи не містять жодного згадування про жінок-письменниць і поетів.

Всі ґендерні стереотипи, які були описані в літературі прийнято об’єднувати в три групи: перша група ґендерних стереотипів – це стереотипи маскулінності-фемінінності – чоловікам і жінкам приписуються цілком певні психологічні якості й властивості особистості; друга група ґендерних стереотипів стосується закріплення сімейних і професійних ролей відповідно до статі; третя група ґендерних стереотипів пов’язана з розходженнями у змісті праці: виконавській і обслуговуючій для жінок, творчій і керівний для чоловіків.

Зазначають, що існуючі у свідомості батьків та інших дорослих ґендерні стереотипи пронизують весь процес соціалізації, їхній вплив починає проявлятися з моменту народження, задаючи різні напрямки розвитку хлопчикам і дівчаткам.

Як наслідок, з раннього дитинства у дітей залежно від статі формуються й закріплюються якості особистості, що відповідають нормативним уявленням про маскулінність-фемінінність. У хлопчиків це активність, наполегливість, кмітливість, упевненість у собі, у дівчаток – поступливість, пасивність, залежність.

У період шкільного навчання вчителі активно продовжують почату батьками та іншими вихователями традицію формування різного типу поведінки в хлопчиків і в дівчаток, виходячи з ґендерних стереотипів, що затвердилися. Дослідження, проведені в школах різних країн, показали, що хлопчикам приділяється більше уваги з боку педагогів. Учителі в середньому відводять дівчинкам на 20 % часу менше, ніж хлопчикам. Різні реакції вчителів і в ситуації порушення дисципліни школярами. Навіть у нормальних обставинах вчителя частіше роблять зауваження хлопчикам, однак помічено, що дрібні порушення дисципліни, що допускаються дівчатками, викликають активне неприйняття вчителів, тоді як хлопчикам ті ж дії „сходять із рук”. Хлопчиків хвалять частіше, ніж дівчаток.

Учителі по-різному пояснюють погані успіхи учнів різної статі: неуспіх дівчаток – відсутністю здатностей, неуспіх хлопчиків – недоліком працьовитості, зусиль.

Таким чином, школа як один з основних інститутів ґендерної соціалізації сьогодні активно відтворює стереотипи, що формувалися століттями.

Ґендерні педагоги зазначають, що ґендерний підхід у педагогіці й освіті повинен стати індивідуальним підходом до прояву дитиною своєї ідентичності. Цей підхід дає людині більшу волю вибору й самореалізації, допомагає бути досить гнучким і вміти використовувати різні можливості поведінки.

Основними складовими ґендерного підходу в освіті є:

орієнтація на нейтралізацію й пом’якшення розбіжностей між статями;

виховання в дусі вільного вибору ґендерної ідентичності;

відсутність орієнтації на „особливе призначення” чоловіка й жінки;

заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості;

вибір видів поведінки виходячи з конкретної ситуації;

тенденція до розмивання культурно сформованих ґендерних схем;

можливість відступу від традиційних патріархатних моделей будови суспільства.

Таким чином, на відміну від стихійних та різноспрямованих впливів факторів середовища, ґендерне виховання є спеціальною, спрямованою, систематичною й організованою взаємодією агентів виховання (усвідомлено діючих осіб) з вихованцями. У процесі виховання створюються умови для ефективного розвитку й самореалізації особистості дитини як застава максимальної самореалізації особистості дорослого в майбутньому.

Формування педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я

З розвитком демократії й поширенням принципів відкритого суспільства одним з найважливіших соціально-культурних завдань стає подолання всіх видів дискримінації й придушення вільного розвитку особистості, у тому числі за ознакою статі. Освіта й виховання грають в цьому процесі одну з найважливіших ролей.

Ґендерна рівність трактується як рівний соціальний стан, незалежність, відповідальність й участь обох статей у всіх сферах суспільного й приватного життя. Дане поняття не містить у собі рівності фізичних якостей чоловіків і жінок, не ставить метою ідентифікувати чоловіка з жінкою; з нього виключаються об’єктивні фізичні розбіжності, пов’язані із приналежністю до різних статей. Центральною ідеєю ґендерної рівності є ідея рівної всеосяжної участі жінок і чоловіків у житті суспільства. По-іншому цей же факт можна назвати повноправністю: і чоловік і жінка мають однаковий набір прав .

Проте українські ґендерологи стверджують, що стереотипи масової свідомості сьогодні стають одним із найпотужніших чинників, що заважають формуванню в Україні суспільства ґендерної рівності. Суттєвим чинником, спрямованим на переборення ґендерних стереотипів, виступає ґендерна просвіта і освіта. У зв’язку з цим постає задача подальшої розробки ґендерного підходу в освіті та педагогіці.

Відсутність у професійній і науковій мові категорії „ґендер”, що відповідає культурному кореляту статі, як тепер стало зрозуміло, неминуче приводило до дефіциту мови, замовченню самої суті процесу конструювання жіночності й мужності на суспільному, груповому й індивідуальному рівнях, ролі в цьому процесі педагогічних технологій.

Можливо тому в структурі теорії радянського виховання „статеве виховання” займало периферійне положення. У професійній педагогічній свідомості воно більше асоціювалося із санпросвітою і медико-гігієнічними аспектами статевого життя, ніж з педагогікою соціальних процесів.

Впровадження категорії „ґендер” у педагогічний процес середньої школи має принципове значення, оскільки саме в школі формується багато уявлень про професійне самовизначення, життєву стратегію, доступ до ресурсів і влади, що мають в основі соціостатеву орієнтацію. Розвиток ґендерної освіти в школі дозволить сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для дискримінації за будь-яким критерієм чи показником, що вона дає можливість жінці й чоловіку користуватися правами людини у всій повноті цього поняття, надає сили для вільного вибору шляхів і форм самореалізації на рівні своєї неповторної індивідуальності.

На жаль, більшість дослідників в області педагогічних наук, а також викладачі університетів, а відповідно і середніх навчальних закладів, досі не знайомі з теорією й практикою ґендерних досліджень. Як правило, вони продовжують працювати в традиційному руслі радянської педагогіки. Помічено, що існуюча система підготовки фахівців в області педагогічних наук не тільки не забезпечує необхідного рівня знань з даної теми, але дотепер продовжує відтворювати традиційні стереотипи відносно жінок і чоловіків й, тим самим, сприяє посиленню ґендерної асиметрії й ієрархії, що приводить до посилення дискримінації жінок в суспільстві і ґендерним конфліктам. Викладачі й дослідники „старої школи” не здатні протистояти цим негативним явищам, оскільки дотримуються біодетерміністських поглядів на ролі жінок і чоловіків .