Сторінка
10

Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Розглянемо, що таке ґендерна педагогіка, в чому полягає її сутність і чим вона відрізняється від традиційної теорії навчання і виховання?

Відома російська дослідниця Л.В. Штильова дає нам таке визначення ґендерної педагогіки. Ґендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям почувати себе у школі комфортно і впоратися із проблемами соціалізації, важливою складовою яких є самоідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки. Мета ґендерної педагогіки – корекція впливу ґендерних стереотипів на користь прояву та розвитку особистих схильностей індивіда.

Основна ідея ґендерного підходу в освіті – в урахуванні специфіки впливу на розвиток хлопчиків і дівчаток всіх факторів навчально-виховного процесу (зміст, методи навчання, організація шкільного життя, педагогічне спілкування, набір предметів, і ін.).

З метою визначення ступеню взаємодії педагогіки й ґендеру як складних соціальних і наукових категорій уводиться поняття „ґендерний вимір в освіті”. Освіта – це процес і результат засвоєння людиною навичок, умінь і теоретичних знань, творчого та емоційного досвіду. Освіта школяра відбувається в процесі навчання й виховання, педагогічної взаємодії із вчителями, однокласниками, різними суб’єктами шкільного середовища. Під ґендерним виміром в освіті ми маємо на увазі оцінку наслідків і результатів впливу виховних зусиль педагогів на положення й розвиток хлопчиків і дівчаток, усвідомлення ними своєї ідентичності, вибір ідеалів і життєвих цілей, статус дітей у шкільному колективі, групі однолітків залежно від біологічної статі.

Навіщо потрібний цей термін? Л.В. Штильова виділяє деякі фактори, що сприяють виникненню цього поняття.

В останнє десятиліття саме ґендерний вимір стає все більш важливим в оцінці основних детермінант процесів суспільного й особистісного розвитку.

У педагогічній теорії дотепер відсутній напрямок, що вивчає становлення ґендерної ідентичності, не дивлячись на його безумовне значення для гармонійного й повноцінного розвитку особистості, суспільства.

Народження нових педагогічних термінів пов'язане з тим, що інші, на перший погляд, близькі за значенням терміни: „статеве виховання”, „статеворольове виховання”, „статеворольова соціалізація” і їхні варіації, не тільки не відбивають суті предмета, але ускладнюють його розуміння, оскільки в нашій культурі є багаточисельні й неадекватні конотації слова „стать”.

Зрозуміло, що педагогіка у цілому і виховання, як педагогічне явище, потребують осмислення суперечливих змін та корегуванні своїх позицій з питань ґендерної соціалізації вихованців. Ми бачимо, що жорсткі стандарти відносно жіночого та чоловічого, що відтворюються школою через освітні стандарти, стають перепоною для ефективної соціалізації учнів.

Погоджуємось з думкою Л.В. Штильової про те, що розвиток ґендерної освіти у школі допоможе сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для будь-якої дискримінації, що вона дає можливість жінці и чоловікові користуватися правами людини у повному обсязі цього поняття, породжує сили для вільного вибору шляхів і форм соціалізації на рівні своєї неповторної індивідуальності.

Але, зазначає авторка, поки що ґендерні підходи у педагогіці сприймаються як наукова екзотика, оскільки для розуміння та професійної участі у процесі ґендерної соціалізації дітей педагогу потрібен відповідний методологічний та методичний апарат, що містить систему наукових знань про ґендер, педагогічних аспектах виховання і освіти як ґендерних технологій, факторах, умовах та критеріях ефективної ґендерної соціалізації школярів, відповідну предмету професійну мову.

Звичайно, проблема ґендерного виховання в школі постає як доволі складна. Завдання виховання є неоднозначним: з одного боку, треба навчити дитину жити у суспільстві, бути „як усі”, а з іншого – розвивати здібності і можливості особистості, тобто навчити бути самим собою. Дана проблема є достатньо актуальною для сучасної української школи де соціалізацію учнів можна охарактеризувати скоріш як ґендерно нечутливу, яка не враховує у повній мірі здібності окремих індивідів, яка перебільшує соціостатеві особливості хлопчиків і дівчаток.

До факторів, що впливають на засвоєння учнями ґендерних стереотипів, можна віднести:

ґендерну стратифікацію учительських кадрів;

уявлення вчителів про жіночність та мужність, про чоловічі та жіночі ролі, професії та зразки поведінки, які визначають особливості взаємодії вчителя з хлопчиками і дівчатками у навчально-виховному процесі;

ґендерні норми та установки управлінських кадрів системи освіти;

трансляцію ґендерних норм підручниками та іншими дидактичними матеріалами.

Ґендерний підхід у вихованні, на наш погляд, полягає насамперед у критичному аналізі механізмів соціалізації дитини у співвідношенні із різними моделями маскулінності та фемінінності, які існують в освіті. Для визначення об’єктивності змісту освіти і виховання дослідники використовують такий напрямок дослідження процесу формування та відтворення ґендерних стереотипів, як вивчення прихованого навчального плану, ґендерний аналіз навчальної літератури та ін.

Розглянемо це докладніше. Термін „прихована навчальна програма” був введений критичними педагогами. Звичайна навчальна програма відкрита, опублікована і її мета ясна. Під прихованою програмою розуміється не пряме навіювання учням тих або інших принципів, а особлива структура й стиль навчання, підбір завдань і прикладів. Все це непомітно впливає на учня, змушуючи його приймати нав’язану суспільством роль.

Дослідники виходять з того, що у школі існує чіткий, хоча й негласний, поділ наукових дисциплін і навчальних предметів на „жіночі” й „чоловічі”. Відповідно від дівчаток очікують успіхів у жіночих науках, а від хлопчиків – у чоловічих. До жіночих відносяться література, іноземна мова, рідна мова, біологія, історія. До чоловічих – алгебра, геометрія, фізика, хімія. Чоловічі предмети вважаються більше важкими, такими, що потребують „вроджених здібностей”, а успішність по них – більше важлива. Жіночі предмети звичайно називають „балаканиною”, вважається, що їх неважко вивчити при достатній посидючості.

Розглянемо, як відбувається закріплення ґендерних стереотипів у повсякденній практиці шкільного навчання. Для цього необхідно більш докладно зупинитися на понятті прихованої навчальної програми. Закріпленню ґендерних стереотипів сприяє зміст програми, інакше кажучи, те, що викладає вчитель. При цьому виділяють сховані й відкриті елементи статевої дискримінації в шкільних програмах. Відкритою дискримінацією вважається наявність різних навчальних програм для хлопчиків і для дівчинок. Це особливо характерно для уроків праці. Прихована дискримінація – це наявність ґендерних стереотипів у шкільних підручниках й інших матеріалах, використовуваних у навчальному процесі.

У більшості шкільних підручників дівчаткам пропонується тільки одна модель ідентифікації (родина), а хлопчикам наданий більш широкий вибір, але при цьому їхня сімейна роль розглядається як периферійна, що не має значення.