Сторінка
3
– стани емоційні – настрої, афекти, тривога;
– стани вольові – рішучість, розгубленість;
– стани пізнавальні – зосередженість, замисленість .
Ю.В. Щербатих зазначає, що психоемоційні стани розрізняють також за глибиною і тривалістю. Пристрасть як психічний стан глибша, ніж настрій. Кожний стан тимчасовий, його може змінити інший. З практичною метою виокремлюють стани миттєві (нестійкі), довготривалі і навіть хронічні, або оперативні, поточні та перманентні. Кожний психоемоційний стан – наприклад, тривога і замисленість, за певних умов може бути і оперативним (нестійким), і поточним (тривалим), і перманентним (хронічним). Перехід станів із поточних у перманентні може бути і позитивом (стан тренованості в спорті, рішучості), і негативом (стан втоми, розгубленості).
Складність розрізнення типів психоемоційних станів у тому, що їх майже неможливо розмістити в межах однієї шкали, класифікувати за однією ознакою. Кожен зі станів має свій перелік проявів і набір ознак (рівень усвідомленості, домінування психічних процесів, тривалість, адекватність чи неадекватність ситуації).
Такі науковці, як Ю.В. Щербатих та А.Н. Мосіна розглядають настрої, афекти, пристрасті, як форми виявів афективної сфери, афективних процесів, що розрізняються за тривалістю: від короткочасного афекту до настрою як поточного, тривалого стану і до пристрасті як перманентного, хронічного стану. За рівнем усвідомленості порядок розміщення змінюється: від пристрасті як найбільш усвідомленого стану до настрою та афекту як найменш усвідомлюваного.
Щодо домінування психічних процесів за їх складністю і довільністю, то ці стани розміщуються від афекту, де домінують емоції, до настрою і до пристрасті як єдності емоції і волі.
Безперечно патологічний психоемоційний стан людини відіграє негативну роль майже у всіх сферах життєдіяльності. У професійній або навчальній сферах: зниження рівня працездатності, погіршення стосунків з колегами або одногрупниками (різного роду конфлікти). У побутовій та сімейній сфері: погіршення взаєморозуміння з членами родини, близькими та рідними людьми.
Щоб уникнути появи такого стану слід підтримувати внутрішню гармонію. Внутрішня гармонія – шлях до психічного здоров’я людини. Гармонія – це процес взаємного погодженого розвитку.
Розвиток внутрішньої гармонії це одне з найважливіших завдань з тієї причини, що лише в стані спокою нормально протікають усі психологічні процеси, а коли здорова психіка фізіологічний стан організму зазвичай теж у нормі.
Професор А.О. Прохоров вказує, що зв’язок психоемоційних станів і властивостей найвиразніше виявляється у стані тривоги. Терміном «тривога» позначають емоційну відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна «страх», яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й діяльності, яка здійснюється. Стан тривоги виникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичній атмосфері й виражається специфічними переживаннями – хвилювання, побоювання, порушення спокою. Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності, гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад, під час прийняття рішення на дії в екстремальних ситуаціях. Вона знижує рівень розумової працездатності, спричинює невпевненість у своїх здібностях тощо. Поведінка такої людини характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу.
Вплив стресу залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан зумовлюють, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. У схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, чітке прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійної нестачі часу. Дослідники стресу виявили також тенденцію відповідати на такі стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою в процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).
Отже, у психоемоційних станах поєднуються характеристики психічних процесів і властивостей особистості. Аналіз психоемоційного стану дає змогу прогнозувати поведінку особистості, її розвиток та самозростання. Психоемоційні стани групують за різними ознаками. За суто психологічними ознаками стани бувають інтелектуальні, емоційні, вольові й комбіновані.
Залежно від роду занять особистості їх поділяють на стани у навчальній, трудовій, бойовій, побутовій, екстремальній та інших видах діяльності.
За роллю в структурі особистості стани можуть бути ситуативними, особистісними й груповими. Ситуативні стани виражають особливості ситуації, котра спричинила в особистості нехарактерні для її психічної діяльності реакції. Особистісні й колективні (групові) – стани, які є типовими для конкретної людини чи колективу (групи).
За глибиною переживань розрізняють стани глибокі й поверхові. Наприклад, пристрасть більш глибокий стан, ніж настрій.
За характером впливу на особистість, колектив (групу) стани поділяють на позитивні й негативні.
За тривалістю стани бувають тривалими й короткими.
За ступенем усвідомленості стани можуть бути усвідомленими й неусвідомленими.
Поширеність розладів психоемоційного стану першокурсників
Найбільш загальне розуміння психоемоційного стану, який виникає у нових незвичних умовах, передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа забезпечує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль і значних зрушень у психоемоційному стані.
Проблема психоемоційного стану в навчальній діяльності в період докорінної зміни системи вищої освіти потребує розробки нових підходів до вивчення психологічного стану студентської молоді. Особливу увагу привертають питання динаміки виникнення певних суб’єктивних переживань, які супроводжують стани психоемоційної напруги в процесі навчальної діяльності.
Особливо гостро інтенсивна розумова робота відбивається на стані центральної нервової системи (далі ЦНС) і на протіканні психічних процесів. Велике навантаження на ЦНС і на її вищий відділ – кору головного мозку проявляється переважно в таких психічних процесах, як увага, сприйняття, мислення, аналіз, пам’ять, емоції. У мозку з найбільшою інтенсивністю протікають процеси обміну речовин, він становить 2-2,5% від загальної маси тіла, споживає 15-20% кисню, що надходить у внутрішнє середовище організму, і для нормального прояву своїх функцій мозок повинен мати високий рівень стабільності кровообігу.
Однак, багато факторів, супутніх розумовій діяльності студентів перших курсів, знижують ефективність кровообігу в головному мозку, погіршують його кровопостачання. До них відносяться: тривале перебування в положенні сидячи за столом, нервово-психічне напруження, негативні емоції, напружена робота в умовах дефіциту часу, висока відповідальність за результати засвоєння знань.