Сторінка
2

Розвиток інтересу до навчання фізики в учнів у позакласній роботі на прикладі 11 класу загальноосвітньої школи

В. Ротенберг та С Бондаренко виокремлюють основні психолого-педагогічні умови, з дотриманням яких виникає та дістає розвитку інтерес до учіння: різноманітність навчальної діяльності, – одноманітна подача інформації, одноманітні способи дій швидко викликають нудьгу; розуміння необхідності навчальної дисципліни, важливості її вивчення як в цілому, так і окремих розділів; новий навчальний матеріал викликає значний інтерес в учнів, якщо тісніше його пов'язати із засвоєними раніше знаннями; залучення учня до процесу самостійного пошуку і «відкриття» нових знань, необхідних для розв'язку задач проблемного характеру; навчання повинно бути складним, але доступним, – занадто легкий і занадто важкий матеріал не викликає інтересу; яскравість, емоційність навчального матеріалу, захоплення самого вчителя з величезною силою впливають на учня, на його відношення до навчання; якщо частіше перевіряється й оцінюється робота учня, то цікавіше йому працювати.

Дослідження підтверджує справедливість думки цих сучасних авторів. Стосовно останньої умови, слід зазначити, що максимум мобілізуючої дії на учнів досягається у випадку, коли кожне заняття проводиться як мікромодуль за оцінюючою технологією. Тоді учень твердо знає, що кожне заняття є контрольним і до нього потрібно повноцінно готуватися. Результати мікромодульного та модульного контролю дають можливість викладачеві вчасно вживати виховні й дидактичні заходи щодо формування пізнавального інтересу. Ми переконалися, що рівні розвитку пізнавального інтересу, визначені Г. Щукіною для учнів школи, властиві також і учням. Найвищим рівнем пізнавального інтересу є інтерес до причинно-наслідкових зв'язків, до встановлення закономірностей, за якими відбуваються явища. Цей рівень пов'язаний з елементами пошукової діяльності та вдосконаленням способів навчання. Розглянемо приклад такої пошукової діяльності. Після засвоєння учнями властивостей напівпровідників, ми пропонуємо їм відповісти на запитання: чому для випрямлення змінного струму в автомобілях застосовують кремнієві, а не германієві діоди? Для формування відповіді на це проблемне запитання необхідно самостійно зробити аналіз усіх факторів, які впливають на збільшення зворотного струму в p-n-переході: залежності концентрації вільних неосновних носіїв заряду в напівпровіднику від ширини забороненої зони і температури; електропровідності напівпровідника від концентрації вільних носіїв заряду при сталій напрузі; ширини забороненої зони напівпровідника від температури. Одночасно необхідно зробити аналіз процесів іонізації та виснаження домішок при критичній температурі, та впливу цих процесів на однобічну провідність p-n-переходу. Після цього учні можуть прийти до висновку, що чим більша ширина забороненої зони напівпровідника, тим вища робоча температура діода. Оскільки під час роботи двигуна автомобіля температура генератора досягає значних величин, то в ньому можуть бути використані лише кремнієві діоди, в яких ширина забороненої зони більша, ніж у германієвих.

Пошук відповіді на подібні проблемні запитання формує пізнавальний інтерес найвищого рівня та сприяє розвитку творчої особистості. Один із авторів проблемного навчання – В. Оконь визначає сутність цієї концепції таким чином: «Проблемне викладання ґрунтується не на передаванні готової інформації, а на отриманні учнями певних знань і вмінь шляхом вирішення теоретичних і практичних проблем». Видатний педагог І. Лернер дає своє пояснення: «Проблемне навчання полягає в тому, що у процесі творчого вирішення учнями проблем і проблемних завдань у певній системі відбувається творче засвоєння знань і умінь, оволодіння досвідом творчої діяльності, формування суспільної активності високо розвиненої, свідомої особистості…». Якщо ж звернутися до сучасних педагогів-новаторів, то, наприклад, М. Фіцула подає таке визначення:»… проблемне навчання є одним із засобів розвитку активності, самостійності учнів, розкриття розумових здібностей, що ефективно впливає на краще засвоєння матеріалу, вносить елементи захоплення, тому що вчить долати перешкоди та труднощі».

Багато вчених розглядають пізнавальний інтерес учнів як спрямованість на майбутню професійну діяльність, як позитивне емоційне ставлення до активного засвоєння засобів дій, знань, що реалізують цю спрямованість. З цього слідує необхідність використання в освіті, розробленого протягом останніх десятиліть, контекстного підходу. У контекстному навчанні, за А. Вербицьким, за допомогою всієї системи дидактичних форм, методів і засобів моделюється предметний і соціальний зміст майбутньої професійної діяльності фахівця, а засвоєння ним абстрактних знаків покладено в основу цієї діяльності. У контекстному навчанні учнів максимально залучається до майбутньої професійної діяльності в усіх її аспектах. Зміст фундаментальних дисциплін викладається не просто як наукові догми, подані в знаковій формі у вигляді навчальних текстів, а включається у розв'язок навчально-професійних завдань. З метою формування пізнавального інтересу

Після розв'язання учнями проблеми та задачі, ми пропонуємо такі запитання: назвіть методи розривання електричного струму в первинній обмотці з метою одержання пульсуючого струму; чи будь-який феромагнетик підходить для виготовлення осердя котушок запалювання? Розв'язування подібних задач створює позитивний емоційний стан від проникнення в сутність явищ і відповідає умовам розвитку пізнавального інтересу.

Не менш важливою умовою формування пізнавального інтересу ми вважаємо запровадження особистісно-орієнтованого навчання. Сьогодні освіту розглядають не як здобування певної суми знань і умінь, а як формування особистості у процесі навчальної діяльності під впливом моральних і духовних цінностей. Важливим є не лише обсяг знань з тієї чи іншої дисципліни, а й їх поєднання з особистісними якостями учня.

Метою особистісно-орієнтованої освіти є створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, який будує свою діяльність відповідно до ієрархічної системи гуманістичних і життєвих особистісних цінностей. Педагогічний процес в особистісно-орієнтованому навчанні – це процес індивідуального розвитку особистості, збереження її самобутності, особистісної свободи, інтеріоризації загальнолюдських цінностей, розвитку індивідуальних особистісних смислів, проектування власного світу і діяльності.

В особистісно-орієнтованому навчанні принципово змінюються стосунки вчителя і учня які будуються на основі їх діалогічної цілісності, спираються на потенціальні можливості особистості та спрямовані на її самореалізацію в майбутній діяльності, спілкуванні, організації дозвілля й інших сферах життя. Зміну особистості у процесі особистісно-орієнтованого навчання С Подмазін визначає так: «Особистість у минулому – це, насамперед, суб'єктивний досвід діяльності та моральних переживань учня. Особистість у теперішньому – це особистість учня як суб'єкта діяльності та відносин з певною системою особистісних цінностей. Особистість у майбутньому – це той «Я-ідеал», який бажаний самій особистості й соціуму, зміст життєвих смислів, планів, цілей і цінностей особистості ».