Сторінка
4
Непомітна боротьба, яку веде Хмельницький з самим собою, ускладнюється, стає дедалі болючішою і нестерпнішою в третьому романі трилогії “У пристани”. Сюжет роману набуває нових авантюрних рис, знов віддаляється від зображення історичної низки подій. Гетьман одержує листа від підступної Марильки з палкими запевненнями в любові і серце вже готово повірити в новий обман – її, слабку, увезли насильно і ніякої зради не було. Серед розмаїття сумних почуттів вже десь бринить і радість. Автору в повній мірі вдалося передати емоційну напруженість душевного життя свого героя: “Мягкий сумрак ласкал утомлённого гетмана, а слова письма, выжженные в его сердце, самовольно и властно выплывали из тьмы огненными знаками, и мятежные мысли снова стали кружиться над его головой, – всё, что притаилось было в его душе, подавленное силою потрясающих событий, – и жажда опьяняющей ласки, и боль оскорблённого самолюбия, и крик мести, – всё это теперь проснулось и билось в груди… Как искра в бочку пороха, упало оно в душу гетмана и произвело в тайниках её разрушительный взрыв: всё, что хранилось в них, – рассудок, воля, обида, – всё разметалось и исчезло в этом вспыхнувшем пламени…” [8, 422-423]. Особисті почуття, що вирвалися з-під контролю гетьман-ської волі, мають руйнівні наслідки. Меч, що було піднято для боротьби з гнобителями народа, двічі похитнувся. Вперше – Богдан зупиняє штурм Збаража, щоб повернути собі насолоду бути разом з коханою жінкою. Нове примирення не принесло щастя і спокою гетьману. Вдруге – після чергової зради Олени і її страти герой знов втрачає владу над собою і над подіями. Напередодні доленосної для країни битви під Берестечком він п’є, поринувши у відчай, проводить час з відьмами та чаклунами. І Бог відступається від Богдана – він переживає величезну поразку на полі битви, віра у Хмельницького в народі й серед найближчих друзів похитнулася. Перед ним знов довгий тяжкий шлях до нових звитяг.
Уважний погляд на романи трилогії дає підставу твердити, що М.Старицький дає читачам привід пересвідчитися в згубності людьских пристастей і в наявності потаємних причин та мотивів поведінки людей, які творять історію.
У написаному за радянських часів романі Івана Ле “Хмельницький” знов змальовані трагічні обставини нападу на рідний дім майбутнього гетьмана. Знов перед нами польська шляхтянка Гелена, “кумася Хмельницька”, як її названо в романі. Гелена – бідна сирітка, що живе й виховується в родині Богдана, допомагає його хворій дружині Ганні вести хазяйство, виховувати дітей. У тяжку годину випробувань польска кров і шляхетський гонор нагадують про себе, Гелена поринає у вир інтриг, стає шпигункою в домі Хмельницького. І.Ле не піддає свого героя випробуванню любов’ю, він – лише зраджений вихованцею батько. Образ гетьмана цілком відповідає художнім вимогам радяньскої епохи – впевнено йде народний обранець до великої мети, не знаючи вагань, любовних страждань і пригод, вболіваючи лише за долю України, присвятивши себе справі її визволення. Він не має права на помилки і досить швидко викриває і знешкоджує підступну панянку.
Саме так – викриттям і знешкодженням небезпечного ворожого агента в гетьманській столиці Чигирині – завершується життя католички пані Гелени в романі Натана Рибака “Переяславська рада”. Як і романісти-попередники, Н.Рибак вважав цю жінку, другу дружину гетьмана, його злим янголом. Закони масштабного епічного твору передбачають наявність любовної лінії в його художньому світі. І Н.Рибак розробляє її, поєднавши з авантюрно-детективними традиціями шпигун-ського роману. Автор не повідомляє нічого про походження героїні, її попередне життя та історію знайомства з Хмельницьким. Факти про її минуле дуже скупі: “Була собі проста, звичайна красуня шляхтянка Гелена. Мріяла про Варшаву, про розкішне вбрання, про рицаря у латах . Взяв її за дружину сотник Хмельницький. Любив її безтямно . Жили тихо, мирно, спокійно. А він, Богдан, все чимсь своїм турбувався, ходив замислений, суворий, їздив кудись, зникав на тижні, замикався з якимись брудними козаками . А що вийшло з того? Змушений був тікати з Суботова. Чаплицький спалив хутір, викрав її. Чи було їй погано за Чаплицьким? Ні, не може вона цього сказати. Вінчалися вони в костьолі . Жила Гелена весело, безтурботно, – ні клопоту, ні вагань. Признатися по щирості, було навіть спокійніше на душі, ніж з Хмельницьким” [4 , 213]. У гетьманському палаці вона опинилась знов з веління святої католицткої церкви, доручення якої пообіцяла виконувати, мріючи про золото, тріумф і славу в Варшаві, подорож до Риму. Зустрівшись з Богданом, каялась і запевняла, що під загрозою смерті стала дружиною Чаплицького. І суворе серце Хмельницького пробачило, повірило, “станула в якусь мить крига в очах, і іскри ніжності бризнули з них, наче з багаття, завихореного степовим вітром” [4, 214]. Так, підглядаючи та підслуховуючи, потай читаючи важливі бумаги, живе поряд з Богданом “пані гетьманша”, струнка, повновида чорнява жінка з очима, в яких мигтять недобрі зеленкуваті вогники. Ворожі інтиги обплутують його, кількість ворогів зростає, небезпека загрожує його справі, найближчим друзям і життю – в коштовному медальйоні, що носить Гелена – отрута, приготована отцями-єзуїтами.
І все ж, небезпеки, повз які щоденно проходить головний герой, роблять його образ ще привабливішим для читачів. Міць гетьманської влади зростає, його мрії про сильну квітучу Україну стають реальністю. У центрі авторської уваги навіть не воєнні успіхи гетьмана, а його державотворча діяльність, перед нами – Хмельниць-кий-дипломат, політик, Хмельницький-господар своєї землі. Любов – річ другорядна в житті цієї людини, гетьман – у центрі грандіозних історичних подій. З позицій свого, “радянського” часу письменник впадає в упередженість – він переконує читачів в об’єктивній неминучості об’єднання України з Росією. Рух історії не в змозі зупинити ворожі інтриги і чорні плани. Назва твору свідчить про те, що було головною подією, найважливішою метою в житті Богдана. Заради цієї мети, він без вагань руйнує будь-які перешкоди, вириває з серця отруйне жало любові, відправляє Гелену на шибеницю. Цей вчинок знов підкреслює силу духа і велич гетьмана. Ніхто в його оточенні не знав, яким важким було те рішення, як “сухо було в серці. Все випалила мука. Сухо було і в очах. Ніхто не знав, що погасивши свічки, він не спить. Ніхто й гадки не мав, що ніч йому страшніша за день. Він ішов крізь ці ночі, наче крізь пекло ” [4 , 405]. У страшній боротьбі розважливість і почуття обов’язку перемагають, гетьман не втрачає рівноваги. І зовсім скоро поруч з ним з’являється нова жінка – Ганна Золотаренко. Цей новий жіночий образ є антиподом пані Гелені, він втілює новий, близький авторові, тип коханої – жінки-друга, жінки-однодумці, жінки-соратниці. Саме така дружина буде разом з Хмельницьким в час його найвищої величі й перемог.
Завантажити реферат