Сторінка
1
Мотивованість мовного знака як складник способу номінації постійно перебуває у полі зору лінгвістів. Мотивацію (за О.І. Бліновою) розуміємо як зв’язок між словами, що виявляє їх мотивованість, яка, у свою чергу, визначається як структурно-семантична властивість слова, що дозволяє усвідомити зумовленість зв’язку значення (семеми) і звукової оболонки слова (лексеми) на основі співвіднесеності слова з мовною та позамовною дійсністю [3, 186].
Вивченню мотиваційних процесів присвячено праці А.Д. Аділової, А.Г. Антипова, Р.О. Бачкура, О.І. Блінової, М.М. Гінатуліна, М.Д. Голєва, П.Ю. Гриценка, М. Докуліла, Т.Л. Канделакі, П.А. Катишева, Т.Р. Кияка, В.К. Павела, О.О. Селіванової, С.М. Толстой, В.А. Топіхи, І.С. Улуханова, О.Є. Хазімулліної та ін. Основними проблемами є типологія і функціонування мотиваційних ознак, детермінованість вибору мотиваційної ознаки, типологія мотиваційних відношень, зв’язок мотивації з категоріями словотвору, взаємозв’язок внутрішньої форми і мотивованості, виявлення мотиваційних зв’язків лексики різних тематичних груп та функціональних сфер.
У межах пропонованого дослідження сконцентруємо увагу на проблемі зумовленості вибору мотиваційної ознакі у процесі номінації діалектної лексики української мови. На діалектному матеріалі виконано роботи О.І. Блінової, В.Г. Наумова, Н.Г. Нестерової, В.К. Павела, А.Н. Ростової, О.М. Топорової та ін. В україністиці проблеми мотивації розглядаються у працях Г.Л. Аркушина, П.Ю. Гриценка, Г.І. Гримашевич, М.В. Поістогової, Л.Д. Фроляк, А.М. Шамоти, Т.В. Щербини, Т.О. Ястремської та ін., у яких висвітлено певні аспекти мотивації діалектних лексем окремих тематичних груп. Існує також значна кількість діалектних словників української та інших слов’янських мов. Отож, матеріалом для нашої розвідки послужили додатки до дисертацій, словники та самостійно зібраний говірковий матеріал.
У сучасній лінгвістиці мотивованими прийнято вважати слова (значення слів) залежно від збереженості внутрішньої форми слова [10, 337]. Внутрішня форма – це невербальне утворення, що визначається тією ознакою, яка обирається як розрізнювальна і кладеться в основу найменування [6, 346]. У процесі створення номінативної одиниці людина виділяє з великої кількості ознак певного предмета, вибирає тільки яку-небудь одну, яка здається йому характерною та має у певній мові назву, і використовує її для найменування нового предмета [17, 160]. Ця ознака і є мотиваційною, вона вербально експлікує внутрішню форму слова. Як зазначав Ф.І. Буслаєв: “Один і той самий предмет наділений різними властивостями, і кожна мова називає його за якою-небудь однією властивістю. Напр., лисиця – червона, волохата, хижа, хитра; німецькою слово лисиця означає червоний (тобто звір), санскритською – lomaça, lopâçaka – волохатий, порівн грецьке άλώπηξ; латинське vulpes (одного кореня з нім. wolf; гот. vilvan – грабувати) означає грабіжника, хижака, французькою у давнину також volps; нинішнє le renard перейшло у загальну назву з власного імені Reinardus, Reinhart fuchs, Renart” [4, 118].
На сьогодні термінологія теорії номінації не уніфікована, що, безумовно, створює певні проблеми у процесі лінгвістичних досліджень, це стосується і поняття мотиваційної ознаки. Так, не завжди розрізняються мотив (або принцип [3, 77], або підстава для порівняння [8, 113]) номінації: зовнішня, якісна чи функціональна подібність подібність, суміжність тощо і мотиваційна ознака – безпосередній компонент похідної (мотивованої) номінативної одиниці, який є вербальним виразником внутрішньої її форми. Мотив номінації – категорія абстрактна, семантична, тоді як мотиваційна ознака – конкретний, вербально експлікований компонент назви, який має і план змісту, і план вираження. Напр.: на позначення м’яса щойнозабитих свійських тварин використовуються назви свіжина (Уманський р-н Черкасько обл.), свіжачок (Черкаський р-н Черкаської обл.). Мотив номінації лексем свіжина, свіжачок – якісна подібність, мотиваційна ознака атрибутивного загальнокатегорійного характеру – “свіжий” (твірне слово, мотиватор – прикметник свіжий. Ця мотиваційна ознака є кваліфікативною (власною), адже вказує на якість; істотною, адже в основу номінації покладено найочевиднішу якісну ознаку; невипадковою, адже випадковість\невипадковість вибору мотиваційної ознаки безпосередньо пов’язана з істотністю\ неістотністю.
Мотиваційна ознака – термін, який здебільшого використовується при характеристиці лексикологічного та ономасіологічного аспектів мотивованості, вивчаючи ж мотивацію у словотвірному аспекті, послугуються терміном спільна семантична ознака (ознаки) (семантична ознака, що показує зв’язок мотивуючого і мотивованого слів, тобто сема) [14]. Мотиваційна ознака, визначаючи внутрішню форму слова, експліцитно виражається у формальній структурі слова, вона може бути тільки одна, хоч і множинна (для номінації одного й того самого поняття використовуються різні ознаки, як наслідок формуються синонімічні ряди), тоді як семантичні ознаки – це компоненти значення мотивованого слова, їх кількість залежить від обсягу семантики слова, вони простежуються у дефініції або на концептуальному рівні. Семантичні ознаки взаємонакладаються (збігаються) з мотиваційною ознакою у плані її змісту, звідси мотиваційна ознака має певну семантичну структуру (яка може бути однокомпонентною та багатокомпонентною, тобто мати у своєму складі одну чи кілька сем (семантичних ознак).
Завантажити реферат