Сторінка
1

Асоціативний експеримент як засіб виявлення мікросистем оцінних назв в українській, російській та англійській мовах

Застосування міждисциплінарного підходу в сучасних дослідженнях із лексичної семантики надає особливої цінності результатам конкретних наукових розвідок. Урахування системності мови дозволяє проводити вивчення кожного семантичного об’єднання слів як невід’ємної частини загальної системи мови, що допускає можливість моделювання семантичних відношень у лексиці. Контрастивне дослідження лексико-семантичних об’єднань слів різних мов сприяє виявленню таких властивостей лексичної семантики, які відображають специфіку світобачення лінгвосоціумів.

Нами розглянуто асоціативний експеримент як засіб виявлення мікросистеми оцінних назв в українській, російській та англійській мовах. Метою статті є виявлення на основі експерименту спільного й особливого в семантиці загально оцінних негативних прикметників як подібностей і відмінностей ділянок фрагмента мовної картини світу, а також визначення закономірностей семантичних розходжень і встановлення їхніх причин. Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких завдань:

1) описати асоціативний експеримент як об’єктивний чинник, що реально відтворює існуючі в свідомості мовців асоціативні зв’язки;

2) обґрунтувати, що є спільного й відмінного в оцінних назвах української, російської та англійської мов;

3) з’ясувати результати асоціативного експерименту.

Асоціативний експеримент, уперше широко описаний А.Тумбом і К.Марте у 1901 році, не втратив своєї актуальності до цього часу й використовується все частіше. Значення експериментальних методик як засобу проникнення в систему мови підкреслювалось американськими психолінгвістами (Ч.Осгуд, Д.Сусі, Дж.Міллер). Психолінгвістика розвиває експериментальні дослідження мови, започатковані психологічною школою Л.Виготського [3, 7], а також мовознавчими студіями Л.Щерби, який одним із перших зрозумів величезне теоретичне й практичне значення введення експерименту в семантику [10, 7].

У сучасній психолінгвістиці існує багато різноманітних методик, спрямованих на дослідження значення слова. Як зазначає О.Леонтьєв, вони можуть бути розподілені на такі категорії:

1) експерименти з найменування;

2) експерименти з експлікації суб’єктивного змісту (типу «Що таке х?»);

3) експерименти на можливість / неможливість уживання певного слова в певному контексті;

4) експеримент типу «Як це називається?»;

5) асоціативні експерименти;

6) експерименти з оцінки семантичної близькості слів;

7) експерименти з виявлення залежності психологічного оперування зі словами (наприклад, запам’ятовування) від їх змістових характеристик;

8) експерименти, спрямовані на вивчення актуалізації в оперуванні цими словами раніше сформованої установки;

9) експерименти із систематизації понять [7, 7].

Виділяються також експерименти синтагматичні (інформанти мають справу з певними повідомленнями або їх фрагментами, реченнями, словосполученнями) і парадигматичні (інформанти оперують окремо взятими словами й оцінюють їх), кількісні (інформанти дають кількісні оцінки значень, семантичної близькості слів тощо) і якісні (інформанти вставляють, замінюють, пересувають слова, не даючи безпосередніх кількісних характеристик) [6, 7].

Успіх психолінгвістичного вивчення семантики обумовлюється застосуванням різноманітних методик, зіставленням результатів, отриманих різними методами, без абсолютизації матеріалів одних експериментів і недооцінки інших. Проте найбільш суттєвими методами семантичних досліджень, що розвиваються в межах психолінгвістики, нам уявляються два:

1) методика семантичного диференціалу Ч.Осгуда, модифікована в роботах слов’янських дослідників;

2) методика асоціативного експерименту (А.А.Залевская [5, 7], Н.А.Леонтьєв [7, 7]).

Для кожного оцінюваного поняття існує два типи шкіл: прямі й метафоричні. При використанні прямого диференціалу ми отримуємо деклароване ставлення до оцінюваного поняття, тобто значення до поняття, яке людина сама більш-менш усвідомлює й висловлює, наприклад, при бесіді, опитуванні чи анкетуванні. Тобто ми отримуємо той зріз реального ставлення, якій лежить найближче до поверхні й залежить від усвідомлюваних самою людиною установок, інтересів, поглядів і пріоритетів. А при використанні диференціалу метафоричного ми отримаємо глибинне, приховане, справжнє ставлення людини до оцінюваного поняття, яке вона може навіть не усвідомлювати. Але саме глибинне ставлення й лягає в основу мотивів людини й регулює її дії, прийняття рішень тощо.

Психолінгвістичні дослідження фіксують живі асоціативні зв’язки, що існують у свідомості мовців. У монографії Ж.Вандрієса підкреслено: «Слово ніколи не виринає в нашій свідомості самостійно. Навіть коли одне слово в одному значенні присутній в нашій свідомості то інші, що залишаються в тіні, маса понять і емоцій, пов’язаних з ним найтоншими нитками, щохвилини готові увірватися в нашу свідомість» [1]. Такий психосемантичний зв’язок між різноманітними мовними одиницями або будь-якими явищами навколишнього світу та мовними одиницями виявляється в різноманітних ментальних ефектах – вимкнені в людській свідомості певних образів, фантомів, загадок в умовах певного вербального стимулювання і, навпаки, у вербальних реакціях на будь-які зовнішні враження, у тому числі й на вербальні.

На необхідність розмежування значень терміна «асоціація» у смислі «об’єднання» (групування слів) і «асоціювання», коли йдеться про психічні асоціації, указував Г.Шур, запропонувавши власну класифікацію лексичних асоціацій (вона деякою мірою враховує класифікації зарубіжних психологів Галона, Вундта, мовознавців Дженікса й Сапорти і два закони асоціацій Діза:

1. Елементи є асоціативно пов’язаними, якщо між ними існують специфічні й недвозначні розбіжності.

2. Елементи є асоціативно пов’язаними, коли вони можуть бути об’єднанні в групу завдяки тому, що їх опис може здійснюватися на основі одного чи двох спільних показників, згідно з якою виділяється три типи асоціацій:

а) онтологічні, що відбивають парадигматичний аспект явищ чи спосіб існування елементів, і визначаються не суб’єктивним, а соціальним досвідом індивідуума;

б) емпіричні, що лежать в основі групувань елементів відповідно до суб’єктивного досвіду індивідуума й так званих парадигматичних і синтагматичних асоціацій (вони обумовлені екстралінгвістичними чинниками і їх відбивають);

в) психічні, до яких належать так звані «індивідуальні» або «випадкові» асоціації та консоціації.

Лексичні асоціації реєструються для вирішення різних наукових завдань. Вони застосовуються в дослідженнях з навчання парними асоціаціями й формування словесних понять, у вивченні аспектів референції слова, у вимірювані схожості між словами у відношенні їх до асоціативних структур, у дослідженні так званого синтагматичного й парадигматичного аспектів опанування мовою тощо.