Сторінка
2

Орієнтир історика –– «це приклад особистостей, життя і діяльність яких випало досліджувати» (професор Валерій Солдатенко)

У монографії “Українська революція: концепція та історіографія” він вперше в історіографії аналізує процес розробки і розвитку концепції національно-демократичної революції, основою якої була українська ідея. Через призму праць натхненників, ідеологів, організаторів революції, що водночас стали її першими історіографами, подана оцінка процесу боротьби за реалізацію положень української ідеї (революційної концепції), буремних подій 1917–1920 рр.

Такий підхід виглядає досить продуктивним, допомагає максимально наблизитись до істини, спростовує численні спроби підмінити сутнісне наповнення тогочасної української ідеї кон'юнктурними тлумаченнями і оцінками.

Гадається, заслуговують на увагу (не лише науковців, а й широкої громадськості) підходи, реалізовані у фундаментальній книзі В.Солдатенка “Українська революція. Історичний нарис” (К., 1999), де зроблено спробу дослідити весь складний, суперечливий процес національно-демократичної революції, проаналізувати у порівнянні всі п?ять головних форм державності як втілення у життя різних суспільно-політичних моделей перспективного розвитку і державницьких ідей. Мова йде про Українську Народну Республіку доби Центральної Ради і Директорії, Гетьманську Українську Державу, Західноукраїнську Народну Республіку, Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Кожна з названих форм розглядається як невід?ємна складова нашого сукупного національного досвіду, як спроба втілити в життя альтернативні варіанти (ідеї) суспільно-політичних перетворень.

Валерій Федорович відзначає: “В юності, мабуть, усі ми свято вірили, що, якщо не повторимо подвигів своїх улюблених героїв, то будемо щиро прагнути насліду¬вати їх приклад .

З роками ідеали, природно, переоцінювались, деякі з них стави¬лись під сумнів, а інші і взагалі втрачались. Звісно, нелегко розлу¬чатись з прекрасними ілюзіями, переживати розчарування.

Однак, як же торжествує душа, все людське єство, коли, може, й не так часто, та все ж доводиться переконуватись, що юнацькі життєві орієнтири – то зовсім не утопічні марення, нерозумні омани!

Для мене, історика, – це, передусім, приклад тих особистостей, чий шлях і земні діяння випало досліджувати” [1, 5-6]. З-під пера В. Солдатенка вийшли біографічні нариси про М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, П. Христюка, М. Шаповала, С. Петлюру, І. Мазепу, Г. П’ятакова, Є. Бош, М. Скрипника та інших активних учасників суспільно-політичних процесів.

Проблема українізації знайшла своє відтворення у ще одній біографічній монографії В. Солдатенка “Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника” (К., 2002). Ця книга присвячена одній із найвизначніших особистостей українства ХХ ст., феєрично обдарованій постаті суспільного руху з велетенським самобутнім творчим набутком, людині з неповторно яскравою і, водночас, настільки ж трагічною долею, палкому патріотові, безмежно відданому інтернаціональній революції борцеві.

На основі ґрунтовної документальної бази у популярному викладі написана ще одна монографія В. Солдатенка – “Георгій П'ятаков: миттєвості неспокійної долі” (К., 2004). У ній мова йде про дуже складний, суперечливий життєвий шлях надзвичайно обдарованої особистості, першого керівника Компартії України, голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України, секретаря ЦК КП(б)У. Значна кількість статей присвячена діячам національно-визвольного руху та українізації.

Свій інтерес до особистостей В.Солдатенко пояснює тим, що у період 1917–1920 рр. сталися гігантські істо¬ричні зрушення, які, у свою чергу, “народили цілу когорту особис¬тостей-велетів. Один з них для мене – Володимир Кирилович Винниченко”. Саме йому В. Солдатенко присвятив три монографії: “Володимир Винниченко” (співавтор – С. Кульчицький, 2005), “Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних прагнень” (К., 2005) та “Три Голгофи. Політична доля Володимира Винниченка” (2005). І. Курас у відгуку на книгу “Володимир Винниченко: на перехресті соціальних і національних прагнень” відзначив, що В. Солдатенко справедливо сфокусував увагу на ключовому для всього життя й творчості В. Винниченка моменті: невтомному пошуку шляхів самореалізації українства через органічне поєднання кардинальних зрушень у національній і соціальній сферах” [2, 344].

М. Жулинський у листі до В. Солдатенка написав: “Цінність Вашої книги для мене полягає, передусім, у тому, що Ви обґрунтовано, переконливо доводите, що В.Винниченко був і залишився до кінця днів своїх українським патріотом, державником і все своє життя служив ідеї незалежності України. І тому я поділяю Вашу позицію щодо несправедливого вивищення С. Петлюри за рахунок приниження В. Винниченка. На мою думку, Володимир Винниченко з усіх діячів УНР і Директорії є найбільш принциповим і послідовним у національній справі, як політик він вище стоїть за М. Грушевського, не кажучи вже про С.Петлюру” [2, 346]. Таку думку поділяє значна частина українських науковців. У 2005 р. В. Солдатенко був удостоєний Міжнародної премії імені Володимира Винниченка.

Найскладніші проблеми, які викликають значний резонанс в українському суспільстві, – чи то голод 1932–1933 рр., чи проблема федералізації, чи історія створення Донецько-Криворізької республіки, чи проблема Криму, чи суперечки навколо історії Крут – знаходять відгук у працях В. Солдатенка. Ці публікації, в яких кожен абзац і кожне речення носять виважений, вдумливий, обґрунтований характер, і дають можливість читачам знайти відповіді на найболючіші питання.

З вересня 2004 р. В.Ф.Солдатенко працює в Науково-дослідному інституті українознавства МОН України на посаді провідного наукового співробітника. За цей час він продовжував вивчати революційні події в Україні доби Директорії, що відображено в його монографії «Три Голгофи. Політична доля В.Винниченка», а також такий малодосліджений аспект революційної доби, як участь Галицької Армії у громадянській війні в Наддніпрянській Україні. Він веде велику науково-організаторську роботу: є членом спеціалізованих рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України при історичному факультеті КДУ, а також членом редколегії “Українського історичного журналу”, “Наукових записок” Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, членом видавничої ради журналу «Українознавство», тижневика “Історія України”, журналу “Діалог”, ряду фундаментальних наукових, у тому числі енциклопедичних, а також документальних видань. Здійснює керівництво аспірантами по підготовці кандидатських дисертацій і є науковим консультантом при підготовці докторських дисертацій. Упродовж останнього року три співробітники його відділу, науковим консультантом яких був В.Солдатенко, стали докторами наук.