Сторінка
21

Зміст, характерні риси і середовище міжнародного менеджменту. Суть міжнародного бізнесу

Серед молодих менеджерів — слухачів магістерських програм МІМ-Київ та ЛІМ-Львів у 1999 р. П. Шереметом було здійснено дослідження за методикою Г. Гофстеда за трьома показниками: дистанціювання влади, уникнення невизначеності та співвідношенням між колективізмом і індивідуалізмом. За цими показниками українські менеджери перебувають посередині між індійськими та польськими менеджерами. Це означає виникнення потенціальних конфлікти у взаємодії українських і західних менеджерів як у міжнародних корпораціях, так і у незалежних партнерів.

Переважна більшість фахівців оцінює стан менеджменту в Україні як кризовий, що включає і невідповідність значної частини керівників підприємств наявним вимогам. За результатами досліджень існує конфлікт між діловими культурами України і Заходу, основою якого є відмінності в семантиці ділової термінології і ділової мови, неволодіння вітчизняними менеджерами бізнесовою мовою. Б. Будзан звертає також увагу на конфлікти між підприємцями та інвесторами, що виникають через неоднакову участь в управлінні і капіталі організації. Менеджери часто ухвалюють рішення виключно в особистих інтересах, що спричиняє їх конфлікти з працівниками та ін.

Місцева культура стає предметом активного впливу з боку менеджменту корпорації в напрямі гармонізації взаємодії культур. При цьому використовують різноманітні інструменти: навчання, робота в міжнародних командах, стажування у відділеннях інших країні т. ін. Перший аспект культурного середовища (контексту) міжнародного менеджменту є пасивним, оскільки культура не змінюється, а другий — активним.

В Україні поступово набуває розвитку специфічна галузь діяльності — успіхологія, спрямована на формування позитивного іміджу України шляхом відповідної підготовки офіційних представників, а також керівників приватних підприємств для спілкування з іноземною пресою, з одного боку, та західних партнерів з вітчизняними засобами масової інформації — з іншого. На думку успіхологів, в українській піраміді успіху можна виокремити такі п'ять рівнів:

1. Низький — близько 2 % населення так би мовити, безнадійні, оскільки мають переважно фізіологічні бажання і керують у своєму житті девізом: «Мені — першому».

2. Сіра маса, що прагне бути на когось схожою, постійно виправдовує себе і завжди знаходить зовнішні причини власних невдач. Представники цього рівня хочуть бути «великою рибою в калюжі». На цьому рівні перебуває 80 % населення, якому потрібна термінова допомога у навчанні, перекваліфікації, відкритті власного бізнесу і т. ін.

3. Переможці (10 %), насичені духом суперництва: підприємці-початківці, політики, провідні спортсмени, діячі церкви, керівники місцевих органів влади районного рівня. Девіз цієї категорії: «Перемога будь-якою ціною».

4. «Білі ворони» (6 %) — незалежні висококваліфіковані люди творчих професій, на яких існує стабільно високий попит, що забезпечує їм достатній рівень життя.

5. Адміністративна і ділова еліта (2 %), що не бажає життя за правилами, а вміє сама встановлювати їх. Вони обирають велику політику, масштабний бізнес, високе професійне мистецтво з девізом «Живи сам і дай жити іншим».