Сторінка
15

Зміст, характерні риси і середовище міжнародного менеджменту. Суть міжнародного бізнесу

Економічне середовище міжнародного менеджменту являє собою сукупність економічних відносин і ресурсів країн-господарів, що визначають можливості започаткування і розвитку відділень транснаціональних корпорацій у цій країні.

Ключові характеристики національних економік як елемента середовища міжнародного бізнесу і менеджменту включають таке:

• стабільність і рівень розвитку;

• рівень інфляції;

• стабільність національної валюти.

Класифікація національних економік за рівнем розвитку:

• розвинуті країни;

• країни з перехідною економікою;

• слаборозвинуті країни або країни, що розвиваються.

Для опанування практичних навичок порівняння економічного середовища різних країн використовують різноманітні інструменти. Найбільш поширеними є такі:

• індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму;

• індикатор структурних реформ Європейського банку реконструкції і розвитку;

• індекс лібералізації де Мело-Денізера-Гельба;

• індекс інституційної якості Кауфмана-Крейда-Зойдо-Лобатона-Ведера.

Індекс конкурентоспроможності визначається за такими факторами:

1) стан внутрішньої економіки (Е);

2) глобалізація: участь у міжнародній торгівлі та інвестиціях (Г);

3) уряд: якість державної виконавчої політики (У);

4) фінанси: стан ринків капіталів, якість фінансових послуг (Ф);

5) інфраструктура: обслуговування бізнесу (І);

6) менеджмент: якість управління (М);

7) наука і технології: потенціал і використання науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт (Н);

8) людський фактор: наявність і кваліфікація (Л),

За цим індексом Україна посідає 59-те місце у світі. Показники конкурентоспроможності деяких країн наведені в табл. 2.2. З неї видно, що слабкі ланки економічного середовища пов'язані зі станом внутрішньої економіки, фінансами та інфраструктурою. Однак за людським фактором Україна посідає високе 21-ше місце.

Індикатор структурних реформ ЄБРР базується на середньому значенні 8 показників: приватизація і реструктуризація підприємств, лібералізація і конкуренція, реформа фінансового сектору, та ін. Шкала оцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4 (розвинута економіка). Останнім часом цей індикатор становить 2,4 (Україна і світове господарство, 2002, ст. 81). Для порівняння відзначимо, що зазначений індикатор становить для Угорщини 3,7, Естонії та Польщі — 3,5, Чехії — 3,4.

Соціально-культурне середовище являє собою сукупність етнічних і культурних характеристик населення приймаючих країн, що створюють відповідні національні стереотипи поведінки.

Під культурою розуміють домінуючу в суспільстві систему цінностей, вірувань, звичаїв і установок. Кожне суспільство має свою культуру, яка вливає на стиль повсякденного життя.

Культура — це набуті знання, які використовуються людьми для пояснення досвіду і загальної суспільної поведінки. Ці знання формують цінності, створюють позиції і впливають на поведінку.

Опановуючи четверте питання теми, потрібно спиратися на такі основні характеристики культури:

1) засвоєність —культура не є біологічною рисою, і являє собою результат навчання і досвіду (Learned);

2) причетність — люди причетні до культури певних соціальних груп (Shared);

3) спадкоємність — культура передається від покоління до покоління (Trunsgeneratibnal);

4) символічність — культура пов'язана певними символами (Symbolic);

5) моделювання — культура має певну систему, цілісність і власну структуру (Patterned);

6) адаптивність— культура ґрунтується на здатності людей пристосовуватись до змін (Adaptive).

Культура має значний безпосередній вплив на всі функції та інструменти менеджменту. Скажімо, у західних школах менеджменту в цьому плані використовується класична ситуація протистояння маркетингових і виробничих підрозділів у разі невиконання планів продажу. Виробники звинувачують маркетологів у помилках за плановими показниками через неглибоке вивчення ринку. А маркетологи висувають претензії виробничникам з приводу недостатньої якості продукції та ігнорування справедливих вимог споживачів. Перед слухачами шкіл бізнесу — досвідченими і перспективними менеджерами, різних країн — ставиться завдання про шляхи розв'язання проблеми. Французи вважають винним у ситуації генерального директора, який має особисто розібратись у всьому та усунути конфлікти шляхом роз'яснень, власних оцінок, кадрових переміщень і т. ін. Німці вважають причиною конфлікту відсутність належних процедур оцінок і прийняття рішень, а тому вихід з конфлікту пов'язують з розробкою правил ділового спілкування і взаємовідносин двох підрозділів. Англійці звинувачують керівників відділів, що не знайшли порозуміння між собою. Тому якнайкраще буде провести семінар для двох підрозділів і навчити учасників конфлікту командній роботі.

Можна згадати й інші сфери впливу культури суспільства на підходи в міжнародному менеджменті:

• централізація проти децентралізації прийняття рішень;

• безпечність проти ризику;

• індивідуальні винагороди проти групових;

• неформальні процедури проти формальних;

• висока організаційна лояльність проти низької;

• кооперація проти конкуренції;

• короткострокові горизонти проти довгострокових;

• стабільність проти інновацій.

Проблема впливу культури на міжнародний менеджмент полягає в тому, що в процесі управління Кожний керівник сприймає іншу культуру не безпосередньої а через призму власної культури. А тому сприйняття іншої культури нагадує айсберг, видима частина якого — це помічені нами відмінності іншої культури від нашої, а підводна частина айсберга — це непомічені, а отже, і несприйняті нами відмінності іншої культури від нашої. У цьому зв'язку американський дослідник Джеймс Лі запропонував ідею критерію самосприйняття (Self-reference criterion — SRC).

Критерій самосприйняття — це неусвідомлене сприйняття інших культурних цінностей через власні цінності, що є основною причиною виникнення проблем здійснення бізнесу за кордоном.

Використання цього критерію в менеджменті досягається шляхом постановки трьох взаємозв'язаних запитань:

1. Це є цікавим?

2. Це є іншим? (відрізняється від того, що ми робимо вдома).

3. Це є помилкове? (адже в такому разі не слід робити, як вдома).

Тобто методика постановки критичних питань має виявити прості й очевидні, але дуже часто помилкові рішення, що відповідають традиціям і цінностям країни походження та одночасно суперечать культурі приймаючої країни.

Культуру США можна охарактеризувати як індивідуалістичну, неформальну, матеріалістичну та орієнтовану на самоцінність часу. Одночасно в Японії і Китаї групі приділяється набагато більше уваги, ніж індивіду. Підпорядкування і співробітництво важливіші за індивідуалізм. Американська культура не приділяє великого значення традиції, церемонії і формальності, які є важливими характеристиками латиноамериканської, ближньо- і далекосхідної культури. Американці не люблять «ходити навколо справи» і віддають перевагу без церемоній відразу переходити до діла. Але в Латинській Америці або Саудівській Аравії прийнято спочатку порозмовляти на теми, що не стосуються справи, і лише після цього зосередитись на справжній цілі зустрічі.