Сторінка
1

Природно-ресурсний потенціал України, раціональне природокористування, ресурсозбереження

Зміст

Вступ .3

Розділ Ι

Оцінка природно-ресурсного потенціалу

території .7

1.1 Економічна оцінка

земельних ресурсів 9

1.2 Види природних ресурсів .16

Розділ ΙΙ

Основні засади раціонального

природокористування .26

Розділ ΙΙΙ

Ресурсозбереження – як основний фактор раціонального використання пиродних ресурсів .33

Висновки .38

Список використаних літературних джерел .39

Додатки .41

ВСТУП

На всіх етапах розвитку виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людей і природи. В умовах науково–технічного прогресу очевидним є її посилення. Подальший розвиток продуктивних сил неминуче пов’язаний із включенням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів та збільшенням навантаження на навколишнє середовище. Використання природних багатств повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявні природні умови й ресурси істотно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи його.

Обгрунтовують розміщення продуктивних сил за кількісними та якісними параметрами природних умов і природних ресурсів, тобто за природно–ресурсним потенціалом (ПРП) території. Зростання економічного значення природних умов і ресурсів полягає в тому, що вони розглядаються не тільки як предмети праці, а і як засоби виробництва. Тому виправданими є пошуки термінів, які б найповніше виражали економічний зміст природного середовища.

До основних характеристик природно–ресурсного потенціалу відносять:географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну , функціональну, територіальну і організаційну структури природно–ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо– та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна – різні форми просторової дислокації природно–ресурсних комплексів; організаційна – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природно–ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізаціїї територій та певних господарських комплексів.

Природно–ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові , біологічні, рекраційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювальні: грунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювальні: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

Питання природно–ресурсного потенціалу України вивчали відомі вітчизняні вчені – М.М.Паламарчук, О.Т.Діброва, А.Н.Алимов, Ф.Д.Заставний, С.А.Генсірук, О.М.Маринич, П.Г.Шищенко, І.О.Горленко, М.Г.Ігнатенко. Нині особливо актуальними є наукові дослідження необхідності формування дієвого економічного механізму використання природних ресурсів.

Природно–ресурсний потенціал – сукупність усіх природних засобів, запасів, джерел, які є і можуть бути мобілізовані, використані для досягнення певної мети. Ресурси – це запаси, цінність, можливості, засоби, застосовані для кількісної характеристики природних багатств,ці поняття виражають споживчу корисність їх для суспільства. З урахуванням цього поняття “природно–ресурсний потенціал” найбільше вживається в науках, що вивчають території, і є одним із найважливіших чинників розміщення продуктивних сил. Воно включає тільки вивчені елементи природного середовища:

1) природні ресурси, тобто елементи природного серидовища, які беруть безпосередню участь у матеріальному виробництві і невиробничій діяльності;

2) природні умови – елементи природного серидовища, які не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Найчіткіше визначення природних умов і ресурсів дав О.О.Мінц. На його думку, природні умови (у вузькому розумінні) – це тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил є істотними для життя та діяльності людського суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Природні ресурси – це тіла й сили, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Придатні для використання, але при наявному рівні вивченості території ще не досліджені ресурси називаються потенційними. Принципова відмінність між природними умовами і ресурсами полягає в тому, що перші розглядаються як сукупність властивостей, які полегшують або ускладнюють розвиток виробництва, а другі – беруть участь у процесі виробництва і відповідно виступають предметами праці.

Забезпеченість території України мінерально–сировинними ресурсами є однією з найвищих у світі. Тут зосереджено 7667 родовищ, 94 види корисних копалин, з них 5860 – на державному балансовому обліку. Нині експлуатується 3222 родовища, 62 види корисних копалин.

У Європі Україна посідає друге місце за площею орних земель, запасами залізної руди і перше – за ресурсами марганцевої руди, самородної сірки. Вона також одна із першик країн за запасами кам’яного вугілля, калійної і кам’яної солей. Значними є її запаси каолінів, графіту, флюсової сировини та вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини.