Сторінка
3

Природно-ресурсний потенціал України, раціональне природокористування, ресурсозбереження

2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють еконо­мічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від вико­ристання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за пев­них умов стати дефіцитним;

3) затратно-ресурсний підхід - грунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьо­му економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4) рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кра­щий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивні­ша;

5) відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмір­ного завищення оцінки;

6) монопольпо-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих уста­нов з управління природними ресурсами.

1.1 Економічна оцінка земельних ресурсів.

У нинішніх умовах питан­ням державної ваги є проведення економічної оцінки земельних ресурсів. Сучасні соціально-економічні перетворення в Україні передбачають удо­сконалення земельних відносин, формування ефективного механізму їх регулювання на ринкових засадах. Реформування земельних відносин вимагає впорядкування відносин власності на землю, забезпечення рів­ності її форм, формування ринку землі, рентних відносин у сільському господарстві, запровадження плати за землю та орендної плати, розв'я­зання інших, не менш важливих проблем. Разом з тим зрозуміло, що наріжним каменем реформування земельних відносин є право власності на землю.

Одним з найголовніших елементів нового економічного механізму землекористування є формування ринку землі, коли земля стає предметом купівлі-продажу. Тому особливе значення нині має проблема грошової оцінки земельних ділянок. З її проведенням органічно пов'язаний увесь спектр економічного регулювання земельних відносин – від передачі зем­лі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

В Україні така оцінка земель сільськогосподарського призначення була проведена за єдиною методикою станом на 01.07.95 р. Загальна вар­тість земель була визначена в 122,7 млрд грн., середня вартість 1 га ріллі складала 3734 грн. (найвища на Черкащині - 4727 грн.).

У різних галузях економіки земля має неоднакове значення. У про­мисловості вона виступає просторовою основою для розміщення виробництва, а в сільському господарстві - як предмет праці і як засіб праці, тобто головним засобом виробництва. Як засіб виробництва зем­ля має специфічні особливості. З одного боку, вона не створена працею людини, не є витвором продуктивних сил, з другого - як би не розвивали­ся продуктивні сили, земля відзначається матеріальною сталістю та обмеженістю: її більше не виникне і її не стане менше, можна лише розширити сферу застосування землі та підвищити ефективність її використання. Крім того, земля відзначається стаціонарним розташуванням. При цьому однакові за якістю ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи­вача продукції потребуватимуть різних затрат живої та уречевленої праці. Різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, причому за належ­ного рівня використання земля як засіб виробництва не тільки не зношується, а й підвищуєсвої продуктивні властивості.

Для проведення земельної реформи органи влади, спеціалізовані установи та громадяни, що цим займаються, мають бути забезпечені до­стовірною інформацією про природний, господарський і правовий режими земель для обгрунтування розмірів плати за землю. Такі відомості міс­тяться в Державному земельному кадастрі. Ведуть його Держкомзем, Комітет земельних ресурсів і земельної реформи, управління земельних ресурсів обласних адміністрацій, відділи земельних ресурсів у районах та виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів. Він включає дані про реєстрацію права власності, права користування землею та догово­рів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.

Якісна оцінка земель за природною родючістю - бонітування - дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятли­віші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою. Так, у Терно­пільській області 1 га земель оцінено в 60 балів, найвища ця оцінка у Борщівському районі - 76 балів, а найнижча в Бучацькому. Зборівському й Лановецькому районах - 49 балів.

Найважливішою складовою земельного кадастру е економічна оці­нки землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом. У класичному вигляді її можна визначити за формулою

0 = R : E11 ,

де О - економічна оцінка землі, R - рентний дохід, Е - норматив­ний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.

Державний земельний кадастр є джерелом даних для грошової оці­нки земель сільськогосподарського призначення. Нині грошову оцінку землі здійснюють з метою регулювання земельних відносин при укладан­ні цивільно-правових угод, котрі передбачені чинним законодавством України і слугують підставою для оподаткування земель. Її використову­ють для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами, що мають фіксовані межі, розташування, природні та фізичні властивості. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до по­питу і пропозиції.