Сторінка
1
Зміст
Вступ
Розділ I. Аграфи в Новозавітних канонічних книгах. Свідчення апокрифічних Євангелій
1.1. Аграфи в апостольських посланнях
1.2. Євангеліє від Євреїв
1.3. Євангеліє від Фоми
Розділ II. Аграфи в творах християнських письменників I-III ст.
2.1. Св. Юстин Філософ.
2.2. Климент Олександрійський
2.3. Оріген
Розділ III. Аграфи в древньо-християнських пам’ятках та їхнє дослідження на підставі археологічних відкриттів XIX-XX ст.
3.1. Свідчення пам’яток церковної писемності III-IV століть.
3.2. Фрагменти невідомих Євангелій
3.3. Дослідження аграф богословами – біблеїстами.
Висновки
Бібліографія. Вступ
Божественне Одкровення розповсюджувалось і зберігалось на землі через Священне Передання і Священне Писання. Під Священним Переданням розуміється Слово Боже, яке не записане самими богонатхненними письменниками, а усно передане Церкві і з тих пір в ній зберігається. Господь наш Ісус Христос вчив людей словом і прикладом, і не залишив ніякого писання. І після Нього апостолами християнська віра розповсюджувалась і стверджувалась більшою мірою усно, і тільки згодом деякі із святих апостолів записали вчення Христа Спасителя. Але і ці писання апостольські містять в собі далеко не все, що було сказано і зроблено Божественним Вчителем нашим. Було багато подій в земному житті Ісуса Христа, які, із-за невмістимості їх людським розумом, апостолами не були описані.
Мета даного дослідження полягає в тому, щоб розкрити і показати яке місце займають Божественні неписані вислови (аграфи) в Новозавітному Одкровенні, а також в Священному Переданні Церкви.
Завдання нашої праці полягає в тому, щоб зібрати, систематизувати і висвітлити ці перлини незаписаних, прихованих Божественних слів Господа нашого Ісуса Христа, і показати їхню цінність і актуальність сьогодні.
Під час дослідження данної теми ми зробимо спробу опрацювати і дослідити наступні джерела: найперше безперечним і авторитетним джерелом, є Священне Писання Нового Завіту, в книгах якого, а зокрема в апостольських посланнях містяться приховані аграфи. Наступним джерелом, яке належить до канонічної фази євангельської писемності є апокрифічні євангелія, у фрагментах яких теж містяться аграфи, а також беззаперечними джерелами являються твори християнських письменників. Ми зробимо спробу все це детально, в хронологічній обумовленості висвітлити в розділах даної праці.
Розділ I. Аграфи в Новозавітних канонічних книгах. Свідчення апокрифічних Євангелій
Християнській свідомості дороге кожне слово Господа нашого Ісуса Христа, збережене в канонічних Євангеліях. На висловах Божественного Вчителя лежить печать святості і безперечної істинності. Як відомо, спаситель сіяв зерна Свого вчення, не звертаючись до пера, і тільки ученики Його записали спасительну проповідь Господа в книги. Не викликає сумнівів і той факт, що написанню канонічних Євангелій передувала усна проповідь святих апостолів. Порівняння цих Євангелій дозволяє зробити висновок, що Євангелисти Матфей, Марк, Лука та Іоан записали тільки деяку частину відомого їм про Христа. Більше того, сам апостол і євангелист Іоан Богослов зауважує: «Багато й іншого створив Ісус; але, коли б написати про те докладно, то, думаю, і сам світ не вмістив би написаних книг» (Ін. 27:25). «Багато й іншого створив» – означає, і сказав багато. Мова тут, звичайно, йде не про безмежну кількість ненаписаних книг, а про духовну величину однієї в світі “безмежної” книги, “ненаписаного Євангелія” – Αγραφα. Із Євангелія нам відомо, що Божественні діла Ісуса Христа були завжди поєднані зі словами повчань, настанов і пророцтв, тому чотири, порівняно невеликі книги, звичайно, не змогли вмістити всього, сказаного Спасителем.
Але благочестива пам’ять безпосередніх слухачів Христа, і в першу чергу святих апостолів, донесла до нас Аграфи, слова і вислови Господа, не записані в канонічних Євангеліях. Вся древньохристиянська писемність, включаючи Діяння і Послання святих апостолів, свідчить про особливу увагу перших християн до незаписаних в Євангеліях висловах Христа.
Ранньохристиянська Церква, являючи собою громаду, здійснювала свою місію в світі переважно через живе слово, навчаючи, проповідуючи і звершуючи богослужіння. Перш за все, через живе слово і передавалися спочатку вислови Ісуса Христа. Той спосіб цитування, який ми знаходимо в Посланнях апостола Павла, дозволяє зробити висновок, що ці вислови він не читав, а чув. Можливо, що деякі з них вже були записані, але лише як пам’ятка для проповідників. В той час мав широке розповсюдження збірник призначених “слів Господа”, до якого апостол Павло міг звертатися, знаючи, що його адресати не сумніваються в їхній достовірності. Всі записані в Євангелії слова Господні можна прочитати за дві – три години, а Ісус Христос вчив не менше півтора року, згідно синоптичних Євангелій, і не менше двох – трьох, згідно Євангелія від Іоана; скільки ж залишилось незаписаних слів! І скільки втрачено, бо не знайшло відгуку в тих, що чули, - впало при дорозі, або на кам’яний ґрунт. «Ще багато маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити» (Ін. 16:12). Аграфи і є тим “ще багато”, Ним тоді ще не сказане, а потім не записане в Євангелії. «Багато інших чудес створив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі» (Ін. 20: 30).
1.1. Аграфи в апостольських посланнях
Але найбільш авторитетною групою аграф, являється Новозавітній канон Священного Писання, який крім чотирьох Євангелій, вміщує двадцять три книги. Наявність в них аграф можна визначити насамперед виходячи із хронологічної обумовленості. Так, наприклад, всі Послання святого апостола Павла були написані раніше за Євангеліє від Іоана, а перші із них – майже одночасно з іншими канонічними Євангеліями. Це дає можливість стверджувати, що Новозавітній канон і крім Четвероєвангелія повинен вміщувати вислови Спасителя.
Завантажити реферат