Сторінка
2
Наряду з юдейськими писаннями для найдревніших Християнських общин існував і інший авторитет – слова Самого Ісуса Христа, які передавалися усно. В час Свого суспільного служіння Христос не один раз підкреслював, що авторитетність Його висловлювань ні в чому не поступається древньому закону, ставлячи їх в один ряд з його приписами, говорив, що вони виправляються ними, виконуються і навіть виправляються. Це видно на таких прикладах, як Його судження про розвід: «Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитись з жінкою? Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей? Вони сказали: Мойсей дозволив писати розвідний лист і розлучатись. Ісус Христос відповів їм: через жорстокість вашого серця він написав вам цю заповідь» (Мк. 10; 2-5), або про нечисту їжу: «І, покликавши весь народ, говорив їм: слухайте мене всі і розумійте: ніщо з того, що входить в людину ззовні, не може осквернити її, але що виходить з неї, те оскверняє людину… Він сказав їм: невже і ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її? Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа» (Мк. 7: 14-19). Всі вони підкріплені так званими антитезами, зібраними Євангелистом Матфеєм в Нагорній проповіді (Мф. 5: 21-48: «Ви чули, що сказано древнім… а Я кажу вам»).
Тому не дивно, що в ранній Церкві слова Христа завчали напам’ять, їх ретельно зберігали і цитували. Вони мали перевагу по відношенню до законів і пророків, їм приписувався рівний і навіть в деякій мірі більший авторитет. Саме до «слів Господніх» переконливо звертається, наприклад, апостол Павло - для підтвердження свого вчення: «Так і Господь звелів тим, які проповідують Євангеліє, жити від благовіствування» (1 Кор. 9: 14). «В тому домі залишайтесь, їжте, і пийте те, що в них є, бо трудящий вартий нагороди за труди свої; не переходьте з дому в дім» (Лк. 10: 7). Для вирішення якого-небудь питання: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23). В доповнення до явних посилань на «слова Господні» в посланнях апостола Павла, ми знаходимо не мало відголосків моральних настанов Ісуса Христа, особливо в посланнях до Римлян і Фессалонікійців. «Благословляйте, а не проклинайте» (Рим 12: 14). «… а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога» (1 Фес. 4: 5).
Класичним прикладом аграфи в Новозавітному каноні є вислів із прощальної бесіди апостола Павла з ефеськими пресвітерами. «У всьому показав я вам, що так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він Сам сказав: “Блаженніше давати, ніж приймати”» (Діян. 20: 35). Його немає в Євангеліях, але апостол Павло прямо вказує на його приналежність Ісусу Христу.
Описуючи першу Євхаристію, апостол передає слова Христа: «Це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене» (1 Кор. 11:25). У євангелиста Луки є вислів: «Це творіть на мій спомин» (Лк. 22:19), але він відноситься до Причастя Пречистим Тілом.
Із всіх новозавітних текстів запис святого апостола Павла, який присвячений першій Євхаристії: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав, що Господь Ісус в ту ніч, коли був зраджений, узяв хліб і, віддавши хвалу, переломив і сказав: прийміть, споживайте, це Тіло Моє, яке за вас ламається; це творіть на спомин про мене. Також і чашу після вечері, і промовив: ця чаша є Новий Завіт у Моїй Крові, це творіть, коли тільки будете пити, на спомин про мене» (1 Кор. 11: 23-25). Він є найбільш повним. Схожий текст євангелиста Луки, ймовірно, був записаний під впливом його вчителя – апостола Павла. Приналежність вказаного тексту Спасителю підтверджується свідоцтвом самого Апостола: «Бо я від Господа прийняв те, що і вам передав» (1 Кор. 11: 23).
Іншим прикладом аграфи може служити вислів із сьомої глави першого Послання до Коринфян: «А одруженим заповідаю не я, а Господь: жінці з чоловіком не розлучатися… і чоловікові не залишати своєї жінки» (1Кор. 10-11); до якого святий апостол добавляє: «Іншим же кажу я, а не Господь…» (1Кор. 12). В Нагорній проповіді євангелисти Матфей (5: 31-32) і Лука (6: 18) докладно викладають вчення Христа про розвід подружжя, але саму формулу заборони жінці розводитись з чоловіком, приводить тільки апостол Павло.
Цілком визначена вказівка на слово Господнє знаходиться в повчанні про померлих: «бо це говоримо вам словом Господнім, що ми, які живемо і залишимося до пришестя Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Господь в час сповіщення, при голосі архангела і труби Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть раніш; потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господові у повітря, і так завжди з Господом будемо» (1Фес. 15- 17). Повчання закінчується настановою: «Отже, втішайте один одного цими словами» ( ст. 18), тобто словами Самого Христа.
Деякі аграфи, знаходяться в апостольських Посланнях, прийнято називати прихованими так, як приналежність того чи іншого вислову Христа визначається не на основі вказівок Священного Писання, бо яким-небудь древнім свідченням. Щоб довести принципову можливість існування таких аграф, достатньо послатись на приклад наступної аграфи. Апостол Яків пише: «Не кляніться ні небом, ні землею, і ніякою… клятвою» (Як. 5: 12). Нагорна проповідь, яка приводиться апостолом Матфеєм (5: 33-37), дає основу припускати, що апостол Яків цитує слова Христа.
Завантажити реферат