Сторінка
5

Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981)

Якщо існують багатомірні бажання, що потребують універсального розкриття, то дія, котра народилася від цих бажань, буде нічим іншим, як боротьбою між життям і смертю. Ця боротьба завершується таким чином, що обидві протилежності продовжують існування. Одна з них, більше схильна до життя, ніж до смерті, стає підлеглою другій, пізнаючи її як Пана, але не пізнається нею. Пан, що не в змозі пізнати іншого, хто пізнає його, потрапляє у безвихідь.

Для Пана Раб здійснює роботу, щоб задовольнити його бажання. При цьому Раб повинен пригнічувати власні інстинкти, заперечувати або долати себе. Раб трансцендує себе в роботі, тобто він навчає себе. У своїй праці він перетворює речі й самого себе, водночас перетворюючись на Пана Приро­ди, звільняючи себе від неї, від своєї власної Природи і від Пана. Це відбувається тому, що праця є самотворчим актом, яка може підняти Раба до свободи. Майбутнє та історія, таким чином, належать не войовничому Панові, а працюючому Рабу. Раб змінює себе, змінюючи світ.

За Гегелем, це є боротьба на смерть для збереження пізнання, яке приво­дить до відношення між вільною людиною і людиною, яка пригнічена нею. Людина є з необхідністю або Паном, або Рабом. Але різниця між Паном і Рабом може бути подолана часом. Панування і Рабство, отже, не є споконвічно даними або вродженими характеристиками. Людина не народ­жується невільною або вільною, а створює себе у вільній та вольовій дії. Характер протиставлення "Пан — Раб" є принципом мотивації історичного процесу. Все в історії є нічим іншим, як прогресивною негацією Панства самим Рабом. Зрештою, теза Панування і антитеза Рабства діалеістично до­лаються.

Колись Байрон у "Дон Жуані" прокоментував віршоване послання Суво­рова цариці Катерині II після взяття Туртукая: "Кого він сполучив — Бога і блудницю!" У випадку з Лаканом мова йде не про сполучення імен Фрейда і Гегеля, а про внесення фалічних уявлень у "Феноменологію духу". Що це — фарс чи просто "гра на нервах"? Розширення змісту феноменології чи її "стриптиз" у світлі психоаналізу? На ґрунті цієї феноменології Лакан роз­глядає проблему ідентичності та негативності в людському духові.

Кожна істота залишається тією ж самою, безконечно й вічно ідентичною для самої себе і тому такою, що відрізняється від інших. Але ідентичне бут­тя може заперечувати або долати свою ідентичність з самим собою і ставати іншим, включаючи свою протилежність. Ідентичність і негативність не існують ізольовано одна від одної. Подібно до тотальності вони є доповнюючими аспектами одного й того ж реального буття.

Теза описує даний матеріал, до якого додається дія; антитеза виявляє цю дію так добре, як і думка, що її одушевляє ("проект"); синтез показує результат цієї дії, тобто повний та об'єктивно реальний продукт, який може провокувати інші дії негаці. Людське буття є завжди негативно даним. Не­гативність є ніщо інше, як людська свобода. Свобода, яку реалізовано і ви­явлено як діалектичну або негативну акцію, є істотно творчою. Лакан ро­зуміє феноменологічний рух не як заміну одного даного іншим даним, а як подолання даних з перевагою того, що не існує. Отже, людина є ні ідентичністю, ні негативністю окремо, а є тотальністю або синтезом. Це означає, що вона діалектичне "долає" себе, адже зберігає і сублімує себе. Саме таким чином постає відношення індивідуальності та універсальності. Кожна людина бажає відрізнятися від інших. Вона хоче бути вираженою в унікальній окремішності як позитивна цінність відносно інших людей. Універсальність стосується соціального аспекту людського існування.

Індивідуальність є синтезом партикулярності та універсальності; в той же час універсальне буття є тотожним і антитетичним. Індивідуальність є тотальністю і буттям, яке є індивідуальним та у багатьох відношеннях діалектичним. Людина існує тільки для того, щоб розкритися, подолати себе діалектично (оберігаючи та сублімуючи себе). Лакан підкреслює, що опо­зиція партикулярності та універсальності є фундаментальною для філософії Гегеля. У тлумаченні останнього історія рухається, утворюючи суспільства, держави, в яких партикулярна цінність кожного визначається всіма. Синтез партикулярності та універсальності стає можливим тільки після подолання опозиції між Паном і Рабом, оскільки синтез партикулярності та універсальності є також синтезом Пана і Раба. Особистісна цінність пов'язується Лаканом з феноменологічною трансформацією бажання.

Лакан використовує також гегелівські інсайти. Люди мають потреби у фізичному задоволенні. Дитина на оральній фазі бажає грудей матері, реа­гує на гуки, звернення до неї, щоб задовольнити свою потребу. Це є транс­формацією від потреби до вимоги, але тут є також бажання любові, впізнавання подій. Потреби, отже, є біологічними. У вимозі біологічне опо­середковано, а вимога завжди специфічна. Бажання є тим, що не може бути конкретизовано при вимозі. Дитина кричить — мати дає шоколадку. Але дитина ніколи не може знати, чи це здійснюється для задоволення її потре­би, чи як акт любові. Лакан твердить, що відповідь на це питання є внутрішньо подвійною. Тому вимога повторюється до безконечності.

Потреби, запити, задоволення — всі вони пов'язані між собою. Мож­на викликати фізичний голод як засіб комунікації. Дитина кричить, їжа за­довольняє фізичну потребу, але вона може стати символічно обтяжливою, може бути розкол між потребою і бажанням. Лакан малює ситуацію, коли мати дає дитині їжу і разом з тим хоче любові. Значення запиту є частково відповідним іншим елементам ситуації. Хоч він є специфічним, ми ніколи не можемо бути впевненими щодо відповідей на нього. Постає питання, чи дає людина любов?