Сторінка
1

Психологічна теорія драми та реальна трагедія її автора. Ж. Політцер (1903—1942)

Французький мислитель "широкого профілю" (філософія, психологія, політична економія, культура, політика) Жорж Політцер протягом свого короткого життя встиг увійти в історію психології XX століття, створивши своєрідну теорію драми, що долає однобічності панівних концепцій того часу. Він зробив своє життя реальною драмою, коли став учасником фран­цузького Опору, за що був страчений.

Праці Політцера побачили світ уже після війни. Його "Основи психо­логії", спрямовані проти схоластики сцієнтизму, подають оригінальне ба­чення психології, де людина постає як активний творець свого життя. Ав­тор розкриває відмінності двох психологій — міфологічної та наукової, викладає свої передбачення подальшого руху психології, пропонуючи влас­ну концепцію "нової психології", протиставлену класичній. Він називає її також позитивною, такою, що найглибше пов'язана з потребами життя. Різноманітність течій у сучасній психології Політцер кваліфікує як анархію, спрямовуючи свою критику в першу чергу проти біхевіоризму.

Найбільшу увагу Політцер звертає на досягнення психоаналізу, психо­логії індивідуальних відмінностей, психотехніки і характерології. Саме в цих напрямах автор убачає відкриття, використовуючи які. можна прийти до спільного позитивного результату.

Політцер висуває головний постулат: психологія має своїм предметом не лише духовну особистість, але й матеріальний організм. Рух до нової психологічної теми базується на матеріальній організації нових "психологічних сил".

Конкретна психологія тлумачиться як долання антитез суб'єктивної психології та об'єктивної. Психологія потерпає не лише від догматизму, а й від надмірного критицизму. Вже протягом цілого півстоліття психологія позначена безперервною критикою: філософської психології — "науковою", механістичної психології — психологією діяльнісною, психології без зна­чень — такою, що досліджує значення, психології душі — психологією свідомості тощо. Але всі вони стояли осторонь реального життя особистості. В усіх спрямуваннях психології, може, за винятком класичного ортодок­сального біхевіоризму, в тій чи іншій формі виявляється стара система явищ душі, стверджує Політцер.

Людське життя полягає в тому, що ми відчуваємо себе тотожними осо­бистостям, а не фізично-хімічним структурам. Тут Політцер підходить до свого основного визначення психології: "Людське життя утворює драму". Саме до драми відносимо ми наш повсякденний досвід. Події, що відбуваються з нами, — драматичні події; ми граємо ту або іншу роль і т.д. Образ нас самих — це драматичний образ. Ми знаємо про себе, що були дійовою особою або свідком тих чи інших сцен або дій. Драматизмом позначені й наші наміри. Ми думаємо про себе у драматичних термінах, особливо коли йдеться про спілкування з такими істотами, як ми самі. Дра­матичним є взаєморозуміння. Саме у драматичному плані ми пізнаємо одне одного.

Драматичний план подій є планом власне людських значень. У драмі є матеріал для особливої науки. Науки про природу вивчають те, що не має драматичного характеру. Зв'язок усіх власне людських подій, подій, що відбуваються з нами між життям і смертю, окреслює сферу, якою цікавиться драматична психологія.

Оскільки науки про природу вивчають тільки матеріальну мізансцену драми, а гуманітарні науки — загальні мотиви поведінки, має постати наука, яка вивчає драму в усій її актуальності та своєрідності.

Із закономірностей драматичного досвіду людина створює істинну мудрість. Це і є практичне пізнання людини. "Іди за жінкою — і вона станс тебе уникати, уникай жінки — і вона піде за тобою". Треба підняти подібні спостереження до рівня позитивної науки, що й складає істинну психологію. Досвід сучасної психології — поза нашими повсякденними діями. Замість людських подій бачать процеси, замість людської драми — уявлення, обра­зи, інстинкти.

Політцер констатує, що сучасна йому психологія є натуралістичною. Класична психологія від Вундта до Бергсона звертається до психічних явищ, а не до драматичних подій, і залишається формалістичною. Існує тільки єдиний психологічний досвід, який виправдовує введення нової нау­ки, а саме — драма.

Драмі властиві дві важливі риси: її події унікальні в просторі і часі та пов'язані з індивідами, що виступають у своєрідній єдності. Психо­логічний факт — це завжди якийсь драматичний фрагмент життя окремого індивіда. Будь-який спосіб його тлумачення руйнує його реальність. Щоб психологічне твердження стало психологічним знанням, воно має відображати драматичні факти в їхній індивідуальній своєрідності. Можна говорити про драму життя як сукупність одиничних подій, що відбуваються між народженням і смертю. Ці події пов'язані з розвитком індивідуального життя, стандартизовані. Так виступає основа для поділу психології на індивідуальну та загальну. Але обидві виходять із драматичних подій і дотримуються властивої їм точності.

Таким чином, Політцер визначає психологію як науку, предметом якої с сукупність оригінальних фактів, які й складають драму. Психо­логічні факти виступають її фрагментами.

Політцер називає міфологічною таку форму психології, яка перетворює драму в психічні процеси за допомогою реалізму, абстракції і фор­малізму. Донауковою він називає будь-яку форму психології, яка не виво­дить свої дослідження із дійсного аналізу драми в усій її повноті. І нарешті, Політцер називає метапсихологією сукупність досліджень і теорій, що підпадають під визначення як міфологічні та донаукові.