Сторінка
2

Психологічна теорія драми та реальна трагедія її автора. Ж. Політцер (1903—1942)

Дослідник цілком на боці конкретної психології, що долає проти­лежність суб'єктивізму та об'єктивізму. Психічний факт визначається не як наслідок будь-якого сприймання (зовнішнього або внутрішнього). Він є результатом досвіду-драми, досвіду, ускладненого розумінням. Конкретна психологія розчленовує драматичні фрагменти на інші, більш глибокі й фундаментальні, але при цьому передбачається цілісність індивіда, його життя, тобто цілісність драми.

Політцер не раз повторює, що і психоаналіз, і індивідуальна психологія (а разом і індустріальна) не мають іншого предмета, як вивчення драма­тичного досвіду. Психоаналіз уперше показав реальні суперечності людсь­кого життя, справжню його драматичність. Тому принцип драматичності слід зробити основоположним і будувати на ньому справжню психологію. Іншими словами, драма має бути розширена як принцип до рівня тра­гедійності й комедійності. Бальзак назвав серію своїх романів "Людською комедією" — замість "Божественної комедії" Дайте. Драма, на яку спи­рається Політцер, є водночас осередком, що втілює і людську комедію, і трагедію.

Лейтмотивом усіх методологічних міркувань Політцера є конкретна пси­хологія, яка пов'язує себе з діалектичним матеріалізмом. Такий матеріалізм Політцер вбачає і у фрейдизмі, тобто потрапляє на той же "гачок", що й радянські психологи. На щастя, ідеологічні композиції Політцера не завдали шкоди його тлумаченню завдань, що стояли перед психологією XX століття.

Головний внесок Політцера у поступ психології — це консолідація принципу дії у формі драми, в чому він виступив своєрідним попередни­ком Дж.Морепо. Визначивши фундаментальність поняття драми, Політцер зробив серйозний крок вперед у побудові такої психології, що має поверну­тися обличчям до подій дійсного людського життя, до реальних умов, в яких воно відбувається. Це має бути наука про людські події. Щоб повернутися до життя, психологія має імітувати театр. Режисер-психолог замінює проце­си та штучне середовище людьми та конкретними рисами їхнього лаптя. Психологія має вивчати людину в праці, а не м'яз, який скорочується. Про­цес не може бути суб'єктом людських подій: "ідея любити не може".

Праця чи злочин є психологічними фактами тією мірою, якою вони є актуальною сценою людського життя, де мають бути здійсненими індивідом або індивідами з урахуванням всіх аспектів детерміністичного погляду. Це приводить Політцера до пошуку економічного механізму психо­логії злочину, а далі й до грубо-матеріалістичного висновку про те, що "психологія в цілому можлива тільки в рамках політичної економії". Він зауважує: праця стала психологічною проблемою тоді, коли капіталістичному виробництву стала потрібна раціональна експлуатація індивідів. Психологія має входити в економічний детермінізм людських фактів та спиратися на дані марксистської економічної науки. Сам по собі психологічний детермінізм не є завершеним детермінізмом, а лише ланкою економічного детермінізму. Таким чином, за Політцером, "концепція детермінізму олюднюється". Мова йде про драматичну детермінацію. Психо­логія має виражатись у термінах людини, дій та людських ситуацій.

Політцер зробив спробу показати, як в економічних умовах пролетарсь­кої сім'ї у дитини розвивається комплекс неповноцінності. Це стосується й становища жінки. Від цієї думки автор знову повертається до свого провідного визначення: "Детермінанта психологічних фактів є ма­теріалістичною у драматичному плані, а не в плані процесів". А далі типова картина; намір поєднати матеріалізм і фрейдизм.

Найбільш фундаментальним чинником "кризи" психології Політцер вважає протилежність ідеалістичної психології та матеріалістичної, причо­му бачить це досить схематично. "Або—або" — ось його вихідна позиція. Винаходячи неіснуюче внутрішнє життя, наполягає Політцер, ми ство­рюємо тим самим "дірку" у міркуваннях, прямуючи до порожнечі й небуття. Ставити в основу психології ідеї форми, структури, значення, навіть особи­стості — це, на його думку, залишатися в країні привидів.

Реальне — це шлюб, злочин, праця. Ота реальність і становить драму людського буття, Поведінка людини мотивується примітивними фактами, а вони, зрештою, випливають із економічної структури. З іншого боку, Політцер дуже влучно, фактично відкидаючи свою філософію, твердить про примат ідеї "руху", "людської позиції".

У 1939 році Політцер публікує статтю під прямолінійною назвою "Кінець психоаналізу". Відхід психоаналізу в минуле він безпосередньо пов'язує зі смертю Фрейда і кваліфікує весь подальший процес як "схоластичний занепад", панування еклектизму та догматизму. Врешті він пов'язує фрейдизм із найреакційнішою ідеологією.

Слід сказати, що в історії психології нерідко витрачалися великі зусилля на "ідеологічну боротьбу", зокрема тими, хто не створював свою оригінальну концепцію. Однак запропонована Політцером теорія драми, як видається, могла б бути розвинута досить широко, якби не драматичний підсумок життя її автора.

Література.

1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.

3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.