Сторінка
21

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки

Співпраця України з Альянсом почалась вже після набуття Незалежності, а саме у 1991 році, коли Україна вступила до Ради північноатлантичного співробітництва; і вже за три роки у 1994 році вона приєдналася до програми «Партнерство заради миру».

З цього самого моменту почалась тісна співпраця Міністрества Оборони з НАТО. І вже у 1996 році Український військовий контингент бере участь у миротворчій операції в Боснії та Герцеговині. Що це дало для молодої Держави? Поперше визнання України, як сильної Держави, яку хвилюють не тільки внутрішні проблеми, а як Державу, що має сформований зовнішньо-політичний курс. Досі відношення до України було, як до країни, яка є часткою СРСР, політика якої повністю залежить від голосу Росії. І хоча це були перші зовнішньо-політичні кроки молодої держави, і на її шляху ще повинно було з’явитись багато незручностей та внутрішніх суперечностей, щодо шляху майбутнього розвитку, але ці кроки, на нашу думку, стали однією з найважливіших подій в сучасній історії України.

9 липня 1997 року у Мадриді Українська делегація підписує Хартію про Особливе партнерство, а також засновує комісію Україна-НАТО. Наступним кроком стає відкриття місії України при НАТО та Центр інформації та документації НАТО в Україні, які надають громадянам України повну інформацію, щодо усіх кроків на зближення, та інформацію про роботу Альянсу на міжнародні арені. Відкриття такого центру відкрило більшу прозорість в відношеннях між Україною та НАТО, і на тей час надало поштовх до свободи слова в нашій країні.

Наступним кроком стало заснування у 1998 році Спільної робочої групи з питань оборонної реформи.

У 1999 році українсько-польських батальйон прибув до Косово це стало другою спільною миротворчою операцією України в рамках вже підписаних міжнародних договорів. Мінусами таких операцій можна назвати травматизм та смерті Українських воїнів. В такому разі завжди з’являється питання: А чи варто жертвувати життям співвітчизників заради міжнародного статусу? Різні політики зможуть відповісти по різному. Так гуманістично настроєний політик завжди відповість „Ні”, що ніщо у світі не замінить людського життя. Націоналіст, патріот чи просто кар’єристично настроєний політик завжди скаже „Так”, що інтереси Держави є першочерговими. І це питання завжди було і буде найактуальнішим питанням під час військових операцій.

У 2000 року відбулася ратифікація Угоди про статус сил, що беруть участь у заходах ПЗМ, яка сприяла участі України у військових навчаннях, але й відкрила небесний простір для польотів наразі потреби військових літаків військ Альянсу.

22 листопада 2002 року у Празі відбулося ухвалення Плану дій Україна-НАТО. Цей план відкрив Україні шлях до набуття членства в Євроатлантичному Альянсі та ЄС. Цим планом розписується кожен крок до сближення України з цими міжнародними об’єднаннями.Ухвалення плану Україна-НАТО надало ще один поштовх до визнання України, як сильної держави, яка має свій голос на міжнародній арені.

Останнім кроком на сближення стала ратифікація у 2004 угоди про підтримку операцій НАТО з боку України.

Аналіз останніх подій приводить нас до висновку, що Україна стає все більш активним партнером в ПЗМ, починаючи з 1994р. і закінчуючи підписанням Хартії "Про особливе партнерство між Україною і Північноатлантичним Альянсом", яка дає Україні прекрасні перспективи у відносинах з НАТО. Цей висновок підтверджується успіхами в багатьох галузях співробітництва, таких як: створення багатонаціональних формувань, кооперація в реалізації воєнної реформи, практичне військове співробітництво на Балканах в проведенні миротворчих операцій, де українські підрозділи були задіяні в Силах захисту ООН в Боснії, починаючи з липня 1992 року, потім в операціях ІФОР і СФОР, а також зараз в операції КФОР в Косово.

З боку професіоналізму та практичності Україна звичайно по праву може пишатися своєю участю в цих міжнародних миротворчих операціях, але є і мінуси яких ніяк не можна обминути – це по перше загальна відповідальність за помилкові вбивтсва мирних громадян, та смерті молодих солдат. І не так важливо солдат якої країни натиснув на гачок, відповідальність за життя людини несе вся коаліція, і Україна не є виключенням. Також великим мінусом є втручання в внутрішні справи країни в яку інтервували „миротворчі сили”, яскравим прикладом є війна в Іраку. Куди були направлені не лише американські, англійскі та інши війська НАТО, але й Українська армія, яка також взяла відповідальність за „Миротворчий процес в Іраку”.

Також приймая участь в навчаннях, брифінгах та семінарах в рамках ПЗМ, ми стаємо більш відкритими для НАТО й розкриваємо власні стратегії напрацьовані за десятиріччя існування, як СРСР, так і Незалежної України. Особливо проблематичними стають відносини з Росією – головним політичним супротивником розширення НАТО на Захід, та одним з головних стратегічних, як в суспільному так і в економічному плані, партнером України. І будь-яке зближення з Північноатлантичним Альянсом як напряму, так і в рамках ПЗМ викликає неадекватну реакцію МЗС Росії в бік України.

Незважаючи на величезні мінуси є й загальні позитивні якості співробітництва.

Україна як і інші країни-члени НАТО та країни-партнери має величезну користь від своєї участі в партнерстві, оскільки вона відповідає як національним, так і загальним інтересам цих країн. Перспективи політики НАТО спрямовані на підтримку незалежності і суверенітету України. Тісне співробітництво України з НАТО сприяє реалізації її головної стратегічної мети - інтеграції в Європу. Участь Збройних Сил України сприяє досягненню цієї мети та забезпечує стабільність та безпеку в Європі.