Сторінка
1

Активність інституцій громадянського суспільства у виборчому процесі

Перебіг парламентської кампанії 2006 року та результати голосування дозволяють детально проаналізувати наявний стан, проблеми та перспективи подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні, визначити особливості та характер взаємодії між владою та недержавним сектором у середньостроковій перспективі. Адже процедура ротації складу найвищого представницького державного органу в Україні з-поміж інших завдань була покликана остаточно закріпити якісні суспільно-політичні зміни, започатковані Помаранчевою революцією: небачене зростання громадянської свідомості серед широких верств населення (бажання обстоювати та захищати свої права та свободи); безпрецедентно високий (як для новітньої історії України) рівень активності численних представників вітчизняного «третього сектору» [Під «третім сектором» розуміється уся сукупність недержавних організацій, які становлять ядро громадянського суспільства. Окрім «третього сектору», виділяють «перший (держава) та «другий» (бізнес).].

Хід нинішньої виборчої кампанії в Україні засвідчив: вибори до Верховної Ради України 2006 р. можна вважати унікальними у сучасній історії України за своїм розмахом, напруженням та задіяними в них ресурсами. Фактично боротьба між основними протиборцями цієї кампанії (угрупованням політичних сил, що прийшли до влади внаслідок Помаранчевої революції, стрижнем якого є політична партія «Народний Союз «Наша Україна», та силами, які позиціонували себе як опозиція, найвпливовішою з яких є Партія регіонів) розпочалася задовго до її офіційного старту — одразу після закінчення останніх президентських виборів. Специфічного забарвлення електоральним перегонам 2006 р. додали скасування мажоритарних виборчих округів та введення де-юре у дію конституційної реформи (з передбаченим у ній перерозподілом конституційних повноважень на користь парламенту).

Законодавчі зміни, пов’язані з переходом вітчизняної виборчої системи на пропорційну основу, значно посилили активність політичних партій. Так, на 1 лютого 2005 року їх кількість становила 105 одиниць, у той час як на вересень 2004 року цей показник дорівнював 94 [3]. Значний інтерес при цьому, природно, викликає зміст передвиборних програм учасників електоральних перегонів.

Партійні програми учасників передвиборного марафону (загалом 45 зареєстрованих ЦВК суб’єктів) без перебільшення можна вважати допоміжним інструментарієм у визначенні наявних проблем та перспектив розвитку громадянського суспільства в Україні. Адже, по-перше, програми є важливим індикатором ступеня взаємодії держави і громадянського суспільства та багато в чому визначають стратегічні пріоритети потенційних суб’єктів владних структур, в тому числі й щодо цілого комплексу проблем, що стосуються сфери неполітичних відносин. По-друге, закріплюючи за політичними партіями (принаймні за тими, що не входять до кола правлячих) статус суб’єктів громадянського суспільства, оприлюднені передвиборчі програми є об’єктивним критерієм зрілості власне громадянського суспільства, його готовності та спроможності репрезентувати себе на політичному рівні та бути безпосереднім учасником суспільно-політичного процесу.

Відображення проблематики громадянського суспільства у змісті партійних передвиборних програм: здобутки та ризики

Комплексний аналіз розкриття проблематики громадянського суспільства у програмних документах політичних партій [4] дає змогу виокремити кілька концептуальних підходів:

· cоціокультурний: необхідність розвитку громадянського суспільства як невід’ємної складової української національної ідеї (Громадянський блок Пора-ПРП, Всеукраїнська партія народної довіри, Виборчий блок «Євген Марчук — «Єдність», Віче, Народний Рух України за єдність);

· функціональний: визнання за громадянським суспільством функції контролю за владними структурами та засобу подолання корупції. Необхідними кроками на цьому шляху вбачаються розширення участі громадян в управлінні державними справами шляхом перебудови системи місцевого самоврядування (Наша Україна, Соціалістична партія України тощо);

· соціально-економічний: удосконалення механізму соціального партнерства — налагодження паритетних відносин між суб’єктами виробничого процесу — підприємницькими та професійними спілками — за посередницької участі держави (Трудова Україна, Партія регіонів).

Привертає до себе увагу й запропонований у передвиборних програмах низки політичних сил підхід, в рамках якого актуалізується потужний потенціал та досвід неурядових організацій у подоланні негативних явищ соціального життя — боротьби проти безпритульності, алкоголізму та наркоманії, СНІДу, проституції та злочинності (Блок Юлії Тимошенко,Всеукраїнська партія народної довіри); розв’язання нагальних проблем екологічного характеру шляхом залучення недержавних фондів відповідного спрямування (Партія екологічного порятунку «ЕКО+25%»).

Разом з тим лише кілька партій спромоглися запропонувати практичні механізми втілення у життя задекларованих гасел. Поміж запропонованих виборцю партійних проектів виокремимо такі.

Ініціювання змін у правовій системі в частині, що стосується врегулювання діяльності неурядових організацій, — закріплення за представниками «третього сектору» права на законодавчу ініціативу як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях; обмеження фіскального навантаження на громадські організації податком на заробітну плату (Віче).