Сторінка
11
Члени Альянсу також проводили брифінги для партнерів, під час яких надавали інформацію про конкретні аспекти оборони від ядерної, біологічної, хімічної та радіологічної зброї (ЯБХР), наприклад, щодо створення і функціонування натовського Батальйону захисту від ЯБХР зброї.
Міжнародне співтовариство відчуває дедалі більше занепокоєння стосовно розповсюдження дешевої зброї невибіркової дії. Стрілецька зброя є легкодоступною та простою у використанні. Це сприяє розпалюванню та затягуванню збройних конфліктів. Часто жертвами спалаху насильства стають цивільні громадяни. Згідно з даними ООН та інших джерел, серед 4 мільйонів загиблих в результаті військових конфліктів 1990-х років 90 відсотків були цивільні громадяни, з яких 80 відсотків становили жінки і діти. За оцінками фахівців, сьогодні в світі є понад півмільярда одиниць легкої та стрілецької зброї ~ достатньо для кожної 12-ї людини. Від цієї зброї гине понад 1000 осіб щодня. Було підраховано, що в усьому світі встановлено загалом 100 мільйонів мін. У середньому, кожні 22 хвилини вибухає одна протипіхотна міна, внаслідок чого щорічно гинуть або залишаються скаліченими 26 000 людей.
Були створені численні ініціативи на глобальному, регіональному та місцевому рівнях з метою боротьби з розповсюдженням легкої зброї і протидії застосуванню протипіхотних мін. Члени НАТО і країни-партнери прагнуть посилити ефективність цих заходів через застосування політично-військових засобів для вирішення цих проблем в євроатлантичній зоні.
РЄАП створила Спеціальну робочу групу з питань легкої та стрілецької зброї і протидії застосуванню протипіхотних мін, яка є форумом для обміну інформацією щодо ефективного контролю над розповсюдженням такої зброї, наприклад, через національні механізми експортного контролю і впровадження відповідних заходів. Програма ПЗМ також передбачає вдосконалення підготовки в галузі безпечного зберігання і охорони зброї, утилізації і знищення надлишкових озброєнь, а також вилучення та утилізації зброї під час проведення миротворчих операцій. Окрім цього, на запит окремих країн надається конкретна цільова допомога.
Питання протипіхотних мін вирішується як в межах цієї ж робочої групи, так і в межах заходів ПЗМ. Проводяться конференції і семінари, присвячені конкретним аспектам цієї проблеми. Служба боротьби із застосуванням протипіхотних мін ООН несе головну відповідальність за практичну роботу в цій галузі, але війська НАТО і країн-партнерів, що діють на Балканах і в Афганістані, регулярно допомагають цивільним службам проводити розмінування. На Балканах було розміновано 26 мільйонів квадратних метрів, а в Афганістані МССБ надають допомогу у розмінуванні Міжнародного аеропорту Кабула та в інших місцях зони їх діяльності.
У 2000 році було створено Цільовий фонд ПЗМ для спрямування фінансової допомоги країн-донорів на підтримку програм знищення протипіхотних мін. До грудня 2004 року було знищено понад 2 мільйони протипіхотних мін, і розробляються нові проекти подальшої роботи в цій галузі. Сферу застосування програм Цільового фонду було розширено, і нині вони охоплюють також утилізацію надлишкових боєприпасів, стрілецької зброї та легкого озброєння.
Країни-партнери відіграли важливу роль у проведенні операцій з підтримання миру на Балканах, а зараз вони роблять вагомий внесок в операцію НАТО в Афганістані. Участь країн-партнерів у цих заходах зміцнює безпеку не тільки в євроатлантичному регіоні, але й поза його межами. Збройні сили країн-партнерів набувають практичного досвіду співпраці зі збройними силами країн Альянсу, разом виконуючи завдання з відновлення стабільності у кризових регіонах. Така співпраця полегшує тягар виконання місій, кількість яких постійно зростає, виключно країнами Альянсу. Участь партнерів в операціях під керівництвом НАТО підтверджує міжнародний консенсус щодо необхідності врегулювання криз спільними зусиллями і запобігання поширенню нестабільності.
Військові з багатьох країн-партнерів вже мають досвід служби разом з колегами з країн НАТО і знають, як сили Альянсу діють у складних і важких ситуаціях. Цей фактор передусім став визначальним у процесі покращання відносин, поглиблення взаєморозуміння і довіри між збройними силами країн, які за часів холодної війни належали до конфронтуючих альянсів, що протистояли один одному на розділеному континенті. Сьогодні НАТО і країни-партнери разом протистоять загрозам XXI сторіччя.
Одним із ключових завдань програми "Партнерство заради миру" є забезпечення спроможності військ країн-партнерів взаємодіяти з силами НАТО під час проведення миротворчих операцій. Участь у двосторонніх програмах і військових тренуваннях допомагає країнам-партнерам набути практичного досвіду для спільної з силами НАТО участі в миротворчих операціях. Ключову роль при цьому відіграють знання англійської мови і розвиток оперативної сумісності. Збройні сили цих країн дедалі краще опановують оперативні норми Альянсу щодо забезпечення ефективного проведення польових операцій, а також впроваджують процедури і норми, сумісні з тими, які застосовують сили НАТО. Отже, Концепція оперативної спроможності відіграє ключову роль у цьому плані.
Участь країн-партнерів та країн - не членів НАТО у миротворчих операціях під егідою НАТО проходить відповідно до політично-військового рамкового документа. Цьому також сприяє діяльність Міжнародного координаційного центру, заснованого у жовтні 1995 року при штабі Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі, який надає приміщення для проведення консультацій та здійснення планування усім країнам, які не є членами НАТО, але надсилають свої військові контингенти для участі в операціях. Після проведення оцінки запропонованої країною участі в операціях НАТО, укладаються фінансові та технічні домовленості між кожною конкретною країною-учасницею і НАТО. Кожна країна-партнер бере на себе відповідальність за розміщення свого контингенту та забезпечення його ефективного функціонування. У деяких випадках підтримка також може бути надана країною - членом НАТО на двосторонній основі.
Більшість країн - не членів НАТО, які надсилають свої війська для участі в миротворчих операціях під егідою НАТО, беруть участь у програмі ПЗМ та походять з європейського континенту. Проте певні країни, які надсилають свої військові контингенти, походять з інших континентів, а деякі навіть не мають формальних відносин з Альянсом. На південноамериканському континенті прикладом такої співпраці може слугувати Аргентина, яка надсилала своїх військових для участі у Стабілізаційних силах (СФОР) та Силах Косова (КФОР), а також Чилі, чиї військові брали участь у Стабілізаційних силах. Серед країн, які беруть участь у Середземноморському діалозі НАТО і надсилали свої контингенти для участі в Стабілізаційних силах та Силах Косова, можна назвати Йорданію та Марокко, а миротворці з Єгипту служили під егідою сил НАТО в Боснії та Герцеговині. Ще одна країна - представник арабського світу, Об'єднані Арабські Емірати, надала значний військовий контингент, що увійшов до складу Сил Косова. Малайзія, представниця країн Південно-Східної Азії, брала участь як у складі Імплементаційних сил (ІФОР), так і Стабілізаційних сил. У рамках програм обміну досвідом з Великою Британією, військові з Австралії та Нової Зеландії взяли участь у миротворчих операціях на Балканах. Нині невелика група військових з Нової Зеландії також служить у складі МССБ.
Завантажити реферат