Сторінка
20
При цьому важливо щоб співпраця між Україною та НАТО не була спрямована проти якоїсь третьої сторони, насамперед - проти сусідів України, і не могла б тлумачитись у такому сенсі. Безумовно при побудові нової архітектури європейської безпеки ми маємо враховувати роль Росії в цьому процесі. Між Україною та Росією існує багато причин для виникнення протиріч в їх міждержавних відносинах. Ми, представники НАТО, не хотіли б, щоб ці протиріччя доросли до стану конфлікту. Російська Федерація і Україна це дві незалежні суверенні держави і вони теж повинні розвивати кооперативні зв'язки і робити свій внесок в розбудову загальноєвропейської системи безпеки.
Для України співпраця з НАТО повинна бути не альтернативою, а додатковим чинником добросусідських взаємин. Членство в НАТО не є на порядку денному ні для України, ні для НАТО. І було б передчасно розглядати таку можливість у короткотерміновому чи навіть середньо терміновому плані. Хоча, згідно статті 10 Північноатлантичного Договору, виключати таку довгострокову можливість, в принципі, не можна. Але при цьому ми маємо усвідомлювати як різницю, так і спільне в таких процесах як кооперація і інтеграція. Між цими процесами немає суттєвого протиріччя. Інтеграція передбачає більш широку і глибоку кооперацію з НАТО. Така кооперація є віддзеркаленням світових інтеграційних процесів. В цьому контексті майбутня європейська безпека передбачає більш тісні зв'язки європейських країн з США і Канадою.
Нарешті, проблемою, яку Україні та НАТО належить спільно вирішити, є втілення планів у життя. Досвід свідчить, що і НАТО, і Україна повинні приділяти більше уваги якості співпраці, а не кількості заходів, що дозволить найкращим чином використовувати всі наявні ресурси. Це стосується також кооперації в сфері миротворчості.
Україна має величезні можливості щодо підготовки миротворчих контингентів і проведення миротворчих операцій. В цьому контексті треба підкреслити значення Яворівського навчального центу. Другим нашим спільним здобутком є започаткування Офісу зв'язку НАТО в Києві, який сприяє розвитку співпраці українських військових з військовими структурами НАТО в рамках програми "Партнерство заради миру".
Країни-партнери зробили свій значний внесок у Сили втілення (ІФОР) та Стабілізаційні сили (СФОР) у Боснії та Герцеговині у вигляді політичної підтримки, надання своїх підрозділів та інфраструктурну допомогу. Важливість такого спільного підходу до проблеми підкреслюється чіткими посиланнями на врегулювання криз у Плані дій РЄАП, Основоположному акті між НАТО і Росією та Хартії про особливе партнерство між НАТО й Україною.
Україна теж зробила свій значний внесок у міжнародні зусилля з підтримки миру. Зокрема, важливим був її внесок у Сили втілення (ІФОР) в Боснії у вигляді піхотного батальйону в складі 550 вояків. Україна була першою з країн пострадянського простору, яка виявила бажання приймати участь в операції KFOR. Вона також брала участь у Силах стабілізації (СФОР) в Боснії, надіславши мотопіхотний батальйон та надавши на запит ескадрилью з 10 важких вертольотів, загалом 400 вояків. Україна також бере участь у діяльності Міжнародних поліцейських сил та сил ООН у Східній Славонії.
Хотілося б відзначити значний внесок українського вертольотного загону в проведенні миротворчої операції НАТО в Косово. Участь українських військових у врегулюванні конфлікту в Косово є досить успішною.
Та можливо, найважливішим є те, що НАТО та Україна побудували дружні, конструктивні відносини співпраці, про які десять років тому годі було й мріяти. Основним досягненням останнього десятиріччя стали зміни в ментальності (які відбуваються й зараз), від чого виграють не лише НАТО та Україна, але й загальна безпека в цілому.
Описані вище події допомогли закласти міцну основу майбутньої співпраці і чітко вказують на галузі, в яких вдалось досягти прогресу. Активна участь в заходах ПЗМ, серед яких програми практичної діяльності з оборонних питань, в яких беруть участь більшість країн - членів НАТО і партнерів, дала змогу Україні порівняти свої оборонні структури з тими, які мають її європейські сусіди і більш ефективно визначити свою роль в європейській безпеці. Участь України в роботі Ради євро - атлантичного партнерства (РЄАП) доповнює цей процес.
Заключення.
Підчас написання цієї дипломної роботи ми зіткнулись з багатьма проблемами, першочерговою стала проблема наявності великої кількості різних точок зору стосовно розширення НАТО та участі країн в програмі «Партнерство Заради Миру».
Так що ж таке ПЗМ, один з універсальних інструментів розширення НАТО та впливу на суспільну думку країн-учасниць ПЗМ, чи природній розвиток світової спільноти та «сходинка» до об’єднання людства в єдине суспільство, як соціально, так і культурно.
При написанні цієї роботи ми прийшли висновку, що все ж таки „холодна війна”,яка після розпаду СРСР трансформувалась у „Інформаційну геополітичну війну” грає першочергову роль у розвитку співпраці НАТО з тими, чи іншими країнами.
Наприклад, ще до інтервенції своїх та союзних військ в Югославію, Афганістан, Ірак, а в майбутньому в Сірію та Іран, НАТО проводили та продовжують проводити практику пропаганди, та програми впливу на громадян шляхом співпраці з ними.
На нашу думку з одного боку створення програми співпраці, про яку йшла мова вище, є однією з інформаційних технологій впливу НАТО на країни налаштовані проти Альянсу, та нейтральні країни. І що саме ця програма є найбільш глобальною пропагандною програмою за для зближення з НАТО.
З іншого боку саме ця програма може бути тією „ланкою”, яка зможе поєднати Азіатську, Європейську та Амеріканську цивілізації, які практично ще не вдавалось об’єднати жодній людині, з причини культурних, религійних та громадських суперечностей. І якщо НАТО вдастся знайти ту „Золоту середину” яка зможе відкинути суперечності між цивілізаціями та релігіями і об’єднати людство в єдине суспільство, ми зможемо сказати, що „Партнерство заради миру” з’явилось саме заради миру, а не задля прикриття геополітичних стратегій США.
Завантажити реферат