Сторінка
1

Програма НАТО «Партнерство заради миру» та її значення для зміцнення міжнародної безпеки

План:

Вступ .……………………………………………… .С. 3

Розділ 1. Передумови, історія виникнення та розвиток аа програми «Партнерство заради миру» .……… .С. 8

Розділ 2. Структура програми «Партнерство заради миру» апва та основні механізми її діяльності …………….…….….… С. 18

Розділ 3. Участь України в програмі «Партнерство заради рр миру» .……………….……………… ….…… С.60

Заключення…………………………… .…… .… .…С. 72

Список використаної літератури та джерел.…… …С. 89

Вступ

З моменту створення Північно-Атлантичного Альянсу у міжнародних відносинах з’явилось дуже багато суперечностей, щодо членства, співпраці чи опозиції до цього міжнародного органу. Членами Альянсу та його «друзями» є розвинуті західні країни, та країни, які узяли на себе геополітичну стратегію співдружності з першими. До опозиційного блоку належать країни пострадянського блоку, та азіатські країни.

Щоб дізнатись причину цього стратегічного розколу, не потрібні великі пізнання в геополітиці. Досить розібратись в історії деяких країн таких як Російська Федерація, Китайська Народна Республіка та Іран. На нашу думку саме ці країни відіграють ключову роль у формуванні міжнародних відносин та громадської думки в азіатському регіоні.

Якщо проаналізувати кожен рік існування Альянсу, можна прийти висновку, що проблеми зв’язані з існуванням та співпрацею з НАТО прямо пов’язані з суперечностями, щодо впливу на малі країни, та економічними війнами між «Супердержавами». І саме ці суперечності були, є і будуть найактуальнішими у сучасному світі.

Проблема співдружності з Альянсом прийняла великого масштабу з початку 80-х, коли в міжнародній практиці з’явилось поняття «Інформаційна війна» та існує й досі. Нажаль тоді опозиційний до НАТО блок не зміг прилаштуватись до новітніх технологій, тому і відстав у геополітичному розвитку. Пізніше з’являється багато технологій впливу, однією з яких стали програми співпраці між мілітарізірованими об’єднаннями.

Так у січні 1994 року в Брюселі під час зустрічі глав держав та урядів країн-членів НАТО була прийнята програма «Партнерство Заради Миру», котра як планувалося, «буде сприяти формуванню нових відносин в галузі безпеки між Північноатлантичним союзом та його партнерами в ім’я миру»[1]

Програма ПЗМ надає можливість союзникам НАТО співпрацювати зі своїми партнерами, котрі не входять до Альянсу, по багатьох напрямах воєнної та оборонної діяльності. Практично усі органи НАТО прямо або посередньо приймають участь в діяльності ПЗМ.

«Партнерство Заради Миру» розглядається НАТО як ключовий фактор в розвитку відносин між Альянсом та країнами-учасницями ПЗМ, оскільки ця програма розширює та активізує політичну та воєнну співпрацю в Європі, підвищує стабільність, зменшує загрози миру та зміцнює створені зв’язки.

Країнам з дуже різними традиціями в галузі безпеки програма дозволяє обирати серед широкого спектра спільних заходів ті види співпраці, котрі відповідають їхнім конкретним національним потребам. За більш, ніж десять років, минулих після створення ПЗМ, члени НАТО та Партнери спільно розробили універсальний набір інструментів, котрий допомагає забезпечити практичну реалізацію завдань, цілей та ідей ПЗМ. Він утворює основу двосторонніх та багатосторонніх дій та дозволяє проводити з Партнерами програми ефективну та прозору взаємодію з НАТО.

Згідно офіційної інформації програма співпраці, створена на основі Рамкового документу та Установчого документа Ради євроатлантичного партнерства, відкрита для участі усіх країн-учасниць ОБСЄ, які бажають зробити свій вклад в зміцнення безпеки і співпраці в Євроатлантичному регіоні.

На сьогоднішній день програма ПЗМ може запропонувати партнерам можливість брати участь в більш ніж 24 галузях співпраці, в тому числі допомогу в зміцненні демократичного контролю над збройними силами, боротьбу з тероризмом, надзвичайного цивільного планування та багато іншого.

Держави-партнери обирають окремі види діяльності виходячи зі своєї мети та можливостей, котрі вони окреслюють для Партнерів в Презентаційнім документі. Після того складається дворічна Індивідуальна програма партнерства. Цей документ є основою співпраці між окремими Партнерами та НАТО.

Метою цієї роботи є вивчення історії виникнення програми ПЗМ, виявлення позитивних та негативних факторів існування програми. Також метою роботи є аналіз впливу співпраці з Альянсом на політичний та економічний розвиток малих країн зокрема України, а також на поліпшення чи погіршення їх ролі на міжнародній арені.

Автори роботи сподіваються, що це дослідження може дати відповідь на багато питань, які з’явились останнім часом, після зближення України з Північноатлантичним Альянсом. А також дослідити чи вигідне це зближення для нашої Держави в економічному та геополітичному плані.

Стосунки України з Органiзацiєю Пiвнiчноатлантичного договору (НАТО) почали розвиватися невдовзі після отримання країною незалежності в рамках багатостороннього форуму для консультацiй i спiвробiтництва з полiтичних питань та питань безпеки, яким є Рада євроатлантичного партнерства (до 30 травня 1997 року - РПАС), бiльш iндивiдуалiзованого партнерства у сферi оборони, вiйськового спiвробiтництва та операцiй на пiдтримання миру - Програми "Партнерство заради миру" (з травня 1997 року здiйснюється пiд егiдою РЄАП), а також вiдносин особливого партнерства Україна-НАТО у форматi "19+1", формалiзованих в Хартiї про особливе партнерство мiж Україною та НАТО. Цi стосунки визначаються необхiднiстю налагодження конструктивного спiвробiтництва України з НАТО як провiдною структурою, що має тенденцiї i перспективи стати осередком нової загальноєвропейської системи безпеки, зокрема в контекстi розширення на Схiд.

Нацiональнi iнтереси України стосовно НАТО визначаються з огляду на ту роль, яку Органiзацiя Пiвнiчноатлантичного договору вiдiграє у пiдтриманнi мiжнародного миру, стабiльностi i безпеки, сприянні покращенню загального клiмату довiри в Євроатлантичному регiонi, створені нової системи регiональної безпеки в Європi, виробленнi пiдходiв до проблем роззброєння i контролю над озброєннями та запобiгання розповсюдженню зброї масового знищення.