Сторінка
1

Економічна безпека: макроекономічний аспект

Останні десять-п’ятнадцять років другого тисячоліття “обличчя людської спільноти” зазнало кардинальних змін – процес глобалізації за інтенсивністю протікання подібно до лавини охопив світ, надаючи йому все більше спільних рис.

Наслідки послідовного добровільно-примусового нівелювання національних харак­теристик, що не всі, не завжди і не для всіх країн прийнятні, обумовили активізацію зу­силь щодо забезпечення економічної безпеки і розробки теоретичного підґрунтя прак­тичних дій.

На нашу думку, за часом свого виникнення феномен макроекономічної безпеки є сучасником держави відповідно до цілей її творення, але довгий час залишається непо­міченим і недослідженим, що об’єктивно характерно початковому періоду розвитку суспільного організму і підтверджує відносність наукового знання.

Лише у ХХ столітті під впливом монополізації ринкових економік провідних держав світу й інтернаціоналізації господарських зв’язків явище економічної безпеки як сукуп­ності певних кількісно-якісних характеристик окремих країн, а потім і їх об’єднань при­вернуло увагу науковців, стало предметом масового дослідження.

Власний категоріально-понятійний апарат теорії економічної безпеки формується значно пізніше і у зворотному напрямі: спочатку на рівні міжнародних економічних відносин – поняття міжнародна економічна безпека з’являється у лексиконі політиків у 70-і роки, дещо пізніше (у розвинених країнах Заходу – з 80-х років, а в Україні – з 90-х років), але набагато інтенсивніше починає експлуатуватись науковцями комплекс відповідних понять для макро- і мікрорівнів.

До позитивних надбань розробки теорії макроекономічної безпеки українськими фахівцями відносяться перші спроби визначення вихідних понять; виокремлення основних складових; класифікації загроз економічній безпеці взагалі і України зокрема; струк­турно-функціонального аналізу системи забезпечення економічної безпеки України як у базових дослідженнях вітчизняних авторів, так і в окремих наукових публікаціях.

Численність статей і монографій з надпопулярної нині теми (наукових досліджень протягом десяти років в Україні з’явилися сотні публікацій, присвячених економічній безпеці) дозволяє високо оцінити інтенсивність зусиль як окремих науковців, так і відпо­відних інституцій і, водночас, визначити перспективні напрями концентрації зусиль щодо розробки теорії економічної безпеки, зокрема:

1. Удосконалення методологічної бази дослідження економічної безпеки держави, оскільки наявне нині певне зловживання казуальним методом не сприяє виявленню її сутнісних характеристик.

2. Узгодження вихідних теоретичних позицій і уніфікацію категоріально-понятійного апарату, що особливо актуально у зв’язку з міждисциплінарним характером дослідження економічної безпеки. Тенденція до посилення інтеграції різних областей знання обумовлює необхідність створення спільної мови для розробки суміжних проблем, а результатом міждисциплінарного синтезу може стати нова парадигма.

3. Обґрунтування моделі економічної політики для України з урахуванням особли­востей конкретно-історичного етапу розвитку, оскільки паралельність процесів форму­ван­ня теорії економічної безпеки та інституційної підсистеми її забезпечення ще не є гарантією їх адекватності, а відповідно – позитивних результатів.

Більшість об’єктів, які вивчають економічні науки, підпадають під поняття складна система. Для економіки держави наявні всі ознаки дуже складних систем, оскільки вона об’єднує величезну кількість елементів, відрізняється різноманітністю внутрішніх зв’язків і зв’язків з іншими системами (довкілля, економіка інших країн світу тощо). Вивчення еко­номіки як системи ускладнює емерджентність – наявність властивостей, відсутніх у окремих елементів системи, а тому вивчати їх окремо недостатньо. Складність сис­теми не заперечує можливість її моделювання (така позиція існує), але ускладнює і процес дослідження, і реалізацію результатів. Неможливо визначити абсолютні межі форма­лізації економічних явищ, неформалізовані проблеми завжди залишаються як і ситу­ації неефективності математичного моделювання.

Однією з важливих особливостей математичних моделей є потенційна можливість їх використання для вирішення різноякісних проблем, оскільки нові економічні умови не обов’язково потребують побудови нових моделей, тому доцільно спробувати викори­стати “старі”, вже відомі моделі, для вирішення нових завдань, тим паче, що історично короткий десятирічний період незалежності України і водночас становлення нової еконо­мічної школи об’єктивно обмежує можливість розробки власних макроекономічних моде­лей і обумовлює рух думки в напрямі модифікації уже існуючих, відповідно до особливо­стей національного ринкотворення.

Основний тип моделей, що можуть бути застосовані на макрорівні, – теоретичний; прикладні моделі дозволяють вирішувати практичні завдання управління господарством.

Процес моделювання включає три елементи: суб’єкт дослідження (дослідник), об’єкт дослідження, модель (опосередковує відносини суб’єкта і об’єкта) від трьох до шести ета­пів: визначення і якісний аналіз проблеми (об’єкта), формалізація проблеми (побудова моделі), з’ясування загальних властивостей моделі (аналіз моделі), а у випадку недостат­ності аналітичного дослідження моделі використовують емпіричне: відбір інформації, числове рішення, аналіз і використання результатів.