Сторінка
7

Наука

У XX ст. наука переживає бурхливий роз­виток, зміцнення зв'язку з виробництвом стимулює розгортання науково-технічної революції, що викликала великі соціальні наслідки. І все ж у сучасній філософії, соціології, історії науки є різні оцінки науки і її ролі в суспільстві. У минулому завжди ставилося і обговорювалося питання, чи не шкодять знання людині? Давалися різні відповіді. Широко відомі слова біблійного проповідника Екклезіаста: «У багатій мудрості багато суму, і хто помножує пізнання, помножує скорботу». В античному суспільстві знання цінували високо і вважали (Сократ), що творіння лиха від­бувається лише через незнання доброчесності. У XVIII ст. французь­кий філософ Жан-Жак Руссо, вивчаючи природу і історію мораль­ності, прийшов до висновку про те, що розвиток науки не сприяє моральному прогресу людства. Неоднозначність оцінки науки про­стежується і в працях сучасних мислителів. Німецький соціолог Макс Вебер вважає, що позитивний внесок науки в практичне і особисте життя людей в розробці техніки опанування життям, методів мис­лення, її робочих інструментів і в обробці навиків поводження з ни­ми. Одночасно з цим Макс Вебер стверджує, що науку не слід роз­глядати дорогою до щастя або шляхом до Бога, тому що наука не дає відповіді на питання: що робити, як жити, чи є в такому світі сенс та чи є сенс існувати в світі? Англійський філософ Карл Поп-пер вважає науку не лише збором фактів, але й одним з найважли­віших духовних досягнень сучасності, визнавав небезпечним для людської цивілізації «повстання проти розуму з боку ірраціона-лістичних оракулів». Карл Поппер пропонував лікувати інтелекту­альний розлад людей, схильних до ірраціоналізму і містики. Містики, такі модні в сучасності, уникають практики, допускають бездоказо­вість у висновках, займаються створенням міфів, а науку вважають різновидом злочину. Високо оцінювали соціальне значення науки ук­раїнські мислителі Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Памфіл Юр-кевич, Іван Франко. Не заперечуючи сили і значення раціоналізму, Микола Бердяєв звертав, проте, увагу на неприпустимість абсолюти­зації наукового знання, вважав, що, крім раціонального, існують і ін­ші безмірні і безмежні галузі пізнання, що раціональне не покриває ірраціональне, і закликав до звільнення філософії від всіляких зв'яз­ків з наукою. Ідеї Миколи Бердяєва про роль і місце науки у суспіль­стві розвив сучасний американський філософ Пол Фейєрабенд.

У книзі «Наука у вільному суспільстві» Пол Фейєрабенд вважає науку як одну з традицій, що створюють культуру. Саме поняття традиція явно не визначається, але легко зрозуміти, що мається на увазі. До традицій належать форми суспільної свідомості і різнома­нітні види практики: релігія, мистецтво, магія, народна медицина, гуманізм, міф, астрологія, раціональність тощо. Отже, традиція є від­носно автономний тип людської діяльності або заняття, властиве певній спілці, або переважний тип світогляду, спосіб мислення то­що. Пол Фейєрабенд формулює десять положень, що характери­зують традиції, а по суті, розкриває зміст культури. Наведемо два з них: 1) вільним є суспільство, в якому всім традиціям надані рівні права і однакові можливості впливати на освіту і інші прерогативи влади; 2) «вільне суспільство наполягає на відділенні науки від дер­жави». Після ознайомлення з усіма десятьма пунктами стає ясно, що культурологічний аналіз, здійснений Полом Фейєрабендом для того, щоб вказати на небезпечність, що виходить з науки, яка зайняла в культурі особливе положення. Вважається, що сучасна держава ідео­логічно нейтральна у ставленні до традицій, проте наука тісно пов'­язана з державою. Таке положення Пол Фейєрабенд вважає нор­мальним. «Чому, - запитує він,- майже всі галузі науки є обов'язковими дисциплінами в школах? Чому батьки шестирічної дитини мають право вирішувати, чи вчити її початкам протестан­тизму або іудаїзму, але в них нема такої ж волі у ставленні до нау­ки? Фізику, астрономію, історію необхідно вивчати, їх не можна замінити магією, астрологією або вивченням легенд». Пол Фейєра­бенд наполегливо закликав демократичне суспільство покласти кі­нець інтелектуальному тоталітаризму, тобто проникненню диктату науки у всі сфери буття людини, подавленню наукою з опорою на державну владу інших традицій. Людина, вихована в традиції Прос­вітництва, подібні заклики сприймає з подивом і, можливо, осуджує. Чи не очевидна користь науки? Відповідь Пола Фейєрабенда така: користь науки безсумнівна (хоча все, що корисно, має й негативні сторони), але це не може стати основою для нетерпимого ставлен­ня до інших традицій, особливо до тих, які з нею конкурують. Якщо існує астрономія, корисна для удосконалення навігації, то навіщо викорінювати астрологію, що пов'язує зі станом космічних об'єктів поведінку людей? Якщо існує наукова медицина з її склад­ною апаратурою та фармакологічною індустрією, то навіщо забо­роняти практику знахарів, гомеопатів і екстрасенсів?

Представники постмодернізму (сучасна філософська течія) став­лять під сумнів функцію науки - ядра культури, звинувачують науку в об'єктивізмі, відриві суб'єкта від пізнання, логоцентризмі та ін. Вихід бачать у пошуку нової парадигми (образу), що відобра­жає постмодерністські переваги. Зростаюча роль науки в суспіль­стві, отже, має і своїх прихильників, і критиків. Така суперечлива оцінка науки породила в середині XX ст. дві позиції - сцієнтизм та антисцієнтизм. Прихильники сцієнтизму (від лат. зсіепіа - знан­ня) вважають еталоном усіх інших видів людської духовної діяль­ності науку, ставлять її вище інших форм суспільної свідомості, проголошують науку вищою культурною діяльністю, заперечують соціально-гуманітарну і світоглядну проблематику, що не має пі-