Сторінка
1

Філософія і культура

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Феномен культури 5

2. Культура як філософська категорія . 11

3. Значення культури у вирішенні основного питання

філософії . 13

Висновок . 19

Список використаної літератури 21

ВСТУП

"Кожна людина - у душі філософ" - це майже риторичне твердження все ж має в собі глибокий зміст. Оскільки уявляти або мислити про речі, які містяться поза межами безпосереднього сприйняття, за явищами навколишнього світу, є незаперечною властивістю людської природи, не залежною від її волі. Однак цей процес роздумування про світ, його явища, підстави буття речей може бути не лише спонтанним, а й керованим. І якщо спонтанність тут, хаотичність є підставою побутового філософствування* , то кероване роздумування, намагання пізнати світ і місце людини в ньому, взаємовідносини між людиною і світом - прерогатива власне філософії як науки. Головним завданням вивчення якої - зробити спробу вступити в поле мислення, зрозуміти об'єктивні та суб'єктивно - людські підстави і внутрішню необхідність вироблених в історії форм і напрямків філософствування, які індукують це поле[1]. Однак як і в індивідуальному житті кожної окремо взятої людини процес становлення світоглядних ідеалів і пошуки шляхів їх досягнення складний і суперечливий, так і в загальному історично-еволюційному розвитку людства простежуються найрізноманітніші тенденції розвитку філософської думки. Тому філософію не можна вивчати, акцентуючи увагу лише на змісті тієї чи іншої філософської концепції. Адже концепції - то ще не філософія, про що було відомо вже Платону, вони - продукт філософії, яка, в свою чергу, - є активністю, діяльністю для створення цього продукту[2]. Саме цю діяльність, активність і слід засвоювати.

Отже, філософія вчить в духовно - діяльнісний спосіб пізнавати світ у всій його багатогранності та цілісності, а також співвідношення людини і світу. Порівнявши такий висновок з одним із визначень культури, з філософської точки зору, а саме: " .культура є особливий, діяльнісний спосіб освоєння людиною світу, включаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутрішній світ самої людини у значенні формування і розвитку її."[3] - не можливо не помітити тісний зв'язок між поняттями філософії і культури.

Складне й унікальне явище культури зосередило на собі увагу багатьох вчених. Вітчизняна і європейська наука досягла значних успіхів у вивченні історії й теорії культури конкретних епох, регіонів, специфіки її структурних елементів, методології дослідження культури як соціальної пам'яті людства. Та, на жаль, немає концептуальної єдності в підходах до цілісного процесу розвитку людства[4]. Тому у сучасних культурологічних дослідженнях простежується тенденція органічного поєднання вивчення певних історичних процесів із з'ясуванням і виявленням загальних процесів руху культури, маючи на меті створити її як складну, динамічну систему, з властивою їй діалектикою прогресу і регресу. Важливо не тільки з'ясувати що собою являє культура, а й яке значення вона має для людства, яким чином людина повинна організувати свою соціокультурну життєдіяльність, щоб створити світ Гармонії і Краси.

1. ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ

Культура

є поклоніння світлу,

любов до людини .

Культура

є порятунок.

Культура є серце.

Якщо зібрати всі

визначення культури,

ми знайдемо синтез

дієвого Блага,

вогнище Просвіти

і Краси.

Микола Реріх

"Культура - (лат. cultura - обробіток, виховання, освіта, розвиток, вшанування) історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражений в типах і формах організації життя і діяльності людей, а також в створенні ними матеріальних і духовних цінностей.

Поняття "культура" вживається для характеристики історичних епох (антична культура), конкретних суспільств, народностей і націй (культура майя), а також специфічних сфер діяльності чи життя (культура праці, політична культура, художня культура); у більш вузькому значення - сфера духовного життя людей. Включає в себе предметні результати діяльності людей (машини, побудови, результати пізнання, твори мистецтва, результати, норми моралі і права та ін.), а також людські сили і здібності, що реалізуються в діяльності (знання, вміння, навики, рівень інтелекту, моральний та естетичний розвиток, світогляд, способи і форми спілкування людей)".[5] Така полісемантичність поняття "культура" та глибина змісту викликали до життя безліч наукових визначень. Широта охоплюваних культурою явищ впливає на закріплення за цим поняттям багатьох смислових відтінків, що у свою чергу сприяє варіативному його тлумаченню, розумінню й використанню різними дисциплінами. На перший план висувалася світоглядна функція (А.Швейцер), ціннісно-духовна (М.Човгавадзе), діяльнісна (В.Давидович, Ю.Жданов, М.Мамардашвілі, Е.Маркарян), предметно-змістовна (А.Коган, В.Межуєв), регулююча відносини між людьми (З.Фрейд), життєтворча (О.Лосєв) - при всіх цих коливаннях найважливіша роль найчастіше відводилася духовно-практичній функції, культурі як фундаменту людського взаєморозуміння, як універсальній властивості суспільного життя, повернутого обличчям до особистісного становлення людини.[6]

Філософсько-антропологічна спрямованість у визначеннях поняття культури не випадкова. Адже власне людина є суб'єктом і носієм культури. Існування культури можливе лише у людському суспільстві і служить потребам людини. Яскравою ілюстрацією цього є "поетична" версія культури Миколи Реріха, за якою культура розглядається "як любов до людини, як синтез дієвого блага, осередок просвіти і краси".[7]

Зв'язок людини і культури не може бути безпідставним. Основою цього зв'язку є природа, в широкому розумінні цього слова. Отже, для опанування феномену культури у його суттєвих та історичних проявах слід з'ясувати співвідношення природного і культурного у сфері людської життєдіяльності.

Поняття "природа" - одне з найширших. Передовсім природа обіймає все те, що виникло та існує по собі, незалежно від волі й бажання людини. Як результат узагальнення, поняття "природа" охоплює все існуюче, увесь світ у розмаїтті його форм, і близьке до понять матерії, універсуму, Всесвіту. Але це визначення більш властиве природі як матеріальній дійсності в її бутті без людини. Дійсність, де з'являється людина як природний але разом з тим і соціально-культурний чинник, характеризується таким поняттям "природа", яке передбачає всю сукупність природних умов існуванню людини. І вже як така "природа" фіксує певну межу життєдіяльності людини, відмінність зовнішніх об'єктивних обставин людського буття від внутрішніх особливостей самої людської життєдіяльності. Людина змушена пристосовувати свої потреби до природних можливостей, як власне своїх, так і оточуючого її навколишнього світу. Тому природа - об'єктивна, незалежна реальність, яка передує людському соціально-культурному існуванню, навіть і самій людині, як її організм чи антропологічні характеристики.