Сторінка
2

Філософія і культура

Поняття "культура", як вже згадувалось, латинського походження і вживалося спочатку для визначення процесу обробки ґрунту. Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин. Поняття "культура" в цьому значенні обіймає все те, що оброблене, перетворене людиною (суспільством), що несе в собі людське начало.

Отже, такий аналіз понять "природа" і "культура" виявляє їх відмінність: під культурою слід розуміти те, що створене людиною, тобто - штучне; під природною - все те натуральне, що існує за не залежними від людини законами світобудови. Та чи можна погодитись з таким чисто механічним співіснуванням природи і культури? Хіба тільки абстрагувавшись від дійсності. Адже об'єктивно-історичне існування природи, культури і суспільства являє собою нерозривну єдність, цілісність, розвиваючись як природно-історичний та культуротворчий процес життєдіяльності суспільства. Зв'язок між культурою і природою виявляється не тільки в попередньому існуванні другої для культури, а й більшою мірою в тому, що передбачає її (природу) постійною і необхідною умовою свого існування й розвитку. Це об'єктивні природні умови як загальний предмет праці, завдяки чому здійснюється саме людське життя; це також об'єктивне матеріальне начало в самій людині, її тілесна й родова організація. Таким чином можливості буття культури задаються природою. Навіть на емпіричному рівні можна констатувати, що природне не байдуже для тих форм, за якими створюється й живе культура. Природа в тій чи іншій інтерпретації відтворюється у культурі. Свідчення такої залежності можна виявити на всіх рівнях існування різних культур: від виготовлення знарядь праці й розвитку технології трудової діяльності до особливостей побуту та явищ духовного життя.

Людська залежність від природи має не тільки біологічні підстави. Процес людського буття дедалі більше потребує взаємозв'язку з природою як необхідної передумови. Адже тільки живучи у згоді з законами і принципами природи людина не зашкодить своєму існуванню. Однак, змістом людського буття є культурне вивільнення із стану безпосередньої залежності від природи, підпорядкування цієї залежності людському розуму й волі. Тому перебуваючи в об'єктивному, незалежному від неї зв'язку з природою, людина виробляє суб'єктивні засоби та створює умови оволодіння цим зв'язком. Таким чином створюється "друга природа"[8], яка створена людиною в процесі праці та предметно введена у сферу соціальних зв'язків, олюднена, соціалізована природа. Культура як спосіб людського буття, будучи надприродним явищем, свідчить, що людина все ж є вагомою рушійною силою багатьох процесів біосфери. Наприклад, в процесі і результаті людської діяльності зазнають змін форми природних ландшафтів, рослинність, тваринний світ, а також зміни в людському організмі. Правда, питання - наскільки це добре чи зле? - залишається відкритим. Чимало потреб продиктовані індивідуумові його природною необхідністю - фізіологічні потреби, потреби в продовженні роду та інше. Аналогічно люди вбачають природну необхідність в пізнавальній діяльності, у спілкуванні, в художній творчості, у формуванні ціннісних орієнтирів. Однак, насправді, походження людських потреб, поривань, цілей має не природний, а культурний характер.

Фізіологічна непристосованість, порівняно з представниками рослинного і тваринного світів, людини до навколишнього середовища компенсується її здатністю осягнути світ в особливий духовний спосіб і пристосуватися до нього (світу) шляхом окультурення стосунків природи і людства. Отже, культура, будучи специфічним способом існування людини в природі, все ж не нівелює значення останньої в людському бутті, а й сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Та природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) з природи, відносному вивільненню її щодо природо-необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом поєднання людини з природою. І чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Отже, співвідношення природи та культури виявляє всю складність і неоднозначність цієї проблеми. Осягнути ж сутність культурного феномена неможливо поза баченням діалектичного характеру його єдності з природою. При цьому слід зважати, що "природа як сукупність властивостей зовнішньої матеріальної дійсності, виявлених та узагальнених у процесі взаємодії із колективною родовою життєдіяльністю, є об'єктивною засадою людського буття як культури, її загальною й необхідною передумовою. Культура ж є суспільно вироблена загальна форма зв'язку, що характеризує єдність людини з природою і виступає необхідним засобом людського існування в природному універсумі"[9]. Як бачимо, за всієї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з природою, діяльнісно впливаючи на останню згідно потреб людини.

Коротко з'ясувавши сутність та взаємозв'язок понять "природа" і "культура", слід дещо зупинитись на діяльнісному аспекті культури. Як вже згадувалось, в одному із визначень культура розуміється як "особливий, діяльнісний спосіб освоєння світу". Тут береться до уваги свідома людська діяльність, в тому числі і творча діяльність. Якщо людська діяльність є процесом формоутворення предмета, то творчість - смислоутворення діяльності. Таким чином суспільні проблеми, відображаючись у свідомості, втілюються в діях людей, котрі, в свою чергу, створюють культурні цінності - матеріальні і духовні.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Філософія»: